7 Листопада | 2018 | 10:36

За 73 дні в 14 країнах велосипедом побував педагог з Фронтівки Оратівського району

Та й співбесідником він виявився цікавим і відвертим. Але спершу прошу його розповісти про себе…

- Родом я з Умані, де й закінчив педагогічний університет, став учителем історії, - говорить Дмитро Михайленко. – А моя мама - з села Фронтівка, яке мені близьке з дитинства. Тому й вирішив сюди влаштуватися на роботу. Тут цікаво, як історик досліджував давні події у своєму та сусідніх селах, захищав честь району на туристичних та спортивних змаганнях.

Велосипед у моєму житті багато важить. Подорожую ним ще зі шкільних та студентських часів. Спочатку з татом і молодшим братом намотали 600 кілометрів по шевченківських місцях. 2015 року здійснив мрію, побувавши біля карпатського озера Синевир. Тоді за п'ятнадцять днів спідометр показав 1571 кілометр. Ще раніше планував підкорити Крим, але російська окупація тому завадила.

- А що сприяло ідеї «підкорити Європу»?

- Законодавство про безвізовий режим і поява біометричного паспорта. До того ж, це вийшов подарунок самому собі на тридцятиріччя. Стільки мені виповнилось п’ятого липня, вирушив я у дорогу – третього. Звісно, витрачати час і сили на вже пройдені мною рідні українські шляхи не став, тому із складеним вело, наметом, міні-таганком та іншими необхідними речами висадився у Перемишлі, день народження святкував у колишній польській столиці – Кракові і взяв курс на Чехію. Далі були казково гарні, переважно гірські місця в Австрії, Німеччині, Ліхтенштейні, Швейцарії… Там я й задумався: спершу їхати на Париж не планував, але здолати пів-Європи й не побачити цього надзвичайно цікавого міста просто не міг. Прикинув, що п’яти днів мені туди вистачить, вирушив і не шкодую.

- Як орієнтувалися?

- Як учитель історії користуватись географічною картою маю належним чином. Вона й виручала. Щодо знання іноземної мови, то в європейців, як і в мене, певний словниковий запас є.

- Чи зустрічалися з росіянами і чи не було від них загрози?

- Або мені просто поталанило, або в Європі вони не настільки агресивні, як на території Росії. Їхав я з прикріпленим до вело невеличким синьо-жовтим прапорцем, з росіянами зустрічався, але ніби бик на червоне, вони на нього не кидалися. Зате наші співвітчизники, побачивши того прапорця, голосно вигукували «Слава Україні!», і то дуже брало за душу! Вів я і щоденника, завдяки ньому й знав, яке коли число.

- Який загальний кілометраж і чи витримала техніка?

- Він склав 7732 кілометри. Не дивно, що й каретка у велосипеда полетіла, а в шинах повилазили нитки, довелось обидві замінити. Адже на мені було й чимало вантажу.

- Чим харчувалися й де спали?

- Як я вже говорив, маленький таганок мав, трохи продуктів узяв з дому, якими харчувався переважно на перших порах. А потім уже навчився шукати магазини з харчами, щоб було і недорого, і калорійно. До речі, в різних країнах ситуації різні, довелось їх вивчати. Щодо сну, то розбивав невеличкий намет. Як бачимо, Європа доволі безпечна

- Все-таки ви неабиякий сміливець. А куди подалися з Франції?

- Монако, Італія, Сан-Марино, Ватикан, Словенія, ще раз Австрія, а потім Словаччина й Угорщина. До речі, були моменти, коли заїжджав велодоріжкою з країни в країну і не відчував перетину кордону. Виникли проблеми лише з Хорватією. Добрався до одного з пунктів пропуску, а він виявився транспортним. Потрібно було далеко вертатись, тому цю гарненьку країну я лише «розглядав упритул». Україну так само проїжджав уже знайомими дорогами із складеним вело.

- Затратно все обійшлося у підсумку?

- Сам здивований, але ні. Не така Європа дорога, як нам може здаватись. Але маю визнати, що мені в цілому дуже поталанило, бо ще не всі країни пропускають усіх підряд. Мене вже, мабуть, сприйняли за свого, за європейця (сміється).

- Чи не зустрічала вас Умань як героя?

 

- Крім моєї сім’ї, спочатку про ту поїздку ніхто й не знав. Але потім розповіли про мене кілька сайтів та один з центральних телеканалів. І на Вінниччині, як бачу, резонанс уже не менший, ніж на Черкащині. Шкода лишень, що обставини змушують вашу область залишати й облаштовуватись у рідній Умані. Самі розумієте, що уродженцю міста назавше пов’язувати себе з селом непросто. Але Фронтівка для мене все-таки завжди буде дуже дорогою. Тут я не лише давав уроки, а й отримав їх багато.

Автор: Микола КАВУН
Розповісти друзям: