16 Листопада | 2018 | 10:15

Партнерство заради майбутнього громади

Липовецький район здавна славиться як здобутками на хліборобській ниві, так і майстрами високих урожаїв, чиї економічні й виробничі досягнення були відзначені у різний час найвищими державними нагородами. Тож нічого дивного, що традиції знатних попередників продовжує і примножує нинішнє покоління аграріїв, а серед них – директор ПСП «Фортуна» у селі Брицьке Валерій Йосипович Кравчук. Його знають не тільки як умілого організатора, керівника та господарника, але й як щирого серцем і душею благодійника, який не залишається осторонь проблем громади в цілому і кожного її жителя зокрема.

Стабільність – ознака професійності

Особливістю села Брицьке є те, що свого часу в результаті реформування й розпаювання земель та майна колишнього колгоспу сьогодні тут працює чимало фермерських господарств та понад дві сотні одноосібних селянських. І все ж лідером, який задає тон у роботі та є «центром місцевого суспільного тяжіння й життя» залишається ПСП «Фортуна», яке є першим і головним як у досягненні високих виробничих показників і сплати податків до місцевого бюджету, так і в плані виконання соціальних функцій. І усе це, як вважають місцеві люди, завдяки Валерію Кравчуку, який не дав розтягнути колишнє господарство по цеглині. Десь про колишнє тваринництво нагадують руїни розвалених і розкрадених колись добротних фермських приміщень. А тут усе залишилося, як було.

- У міру сил і можливостей продовжуємо розвивати тваринництво, від якого більшість сільгосппідприємств уже давно відмовилися, - каже Валерій Кравчук. - Маємо ферму ВРХ та свиноферму, що дає можливість щоразу отримувати обігові кошти. Можливо, поголів’я не таке уже потужне, як це практикувалось раніше, але ми знаємо, що тваринництво – це свого роду безпроцентний банк. Крім того, воно забезпечує роботою 16 працівників, а це теж дуже важливо в умовах безробіття. Є також органіка. І можна було б працювати навіть у нинішніх важких умовах, якби хоч трохи було розуміння й підтримка від держави. Взяти хоча б ПДВ, яке раніше повертали, зараз цю практику ліквідували і в цьому році нам довелось заплати його понад 2 млн. грн. А ці ж кошти можна було використати на поліпшення сільської інфраструктури, дороги, на допомогу людям, придбання техніки. А скільки вже говорилося про паритет цін на сільгосппродукцію та вартість добрив, засобів захисту рослин і техніку. Проте усе залишається на тому ж рівні, що й було раніше. Як забирали усе за безцінь, так і забирають до нині. Жнива завершились, а реальних, відповідних затратам на виробництво, цін на зернові й кукурудзу, зокрема, не має досі. Словом, «обдирають, мов липку» на кожному кроці, у тім числі у банках, на елеваторах, на пально-мастильних матеріалах, а державі немає до цього жодного діла. Що там казати, за сільських людей ніхто не думав раніше, ніхто не думає і зараз.

І все ж, ПСП «Фортуна» - одне з тих не багатьох сьогодні підприємств, де соціальна відповідальність перед суспільством є наріжним каменем діяльності. Бо якщо багато підприємців обмежуються лише сплатою податків, то Валерій Кравчук працює у цьому напрямку «по повній програмі». Пройшовши свого часу чи не усі щаблі старої кадрової школи і маючи чималий досвід господарської та організаційної роботи у минулому,  і в місцевому самоврядуванні також, він досконало знає усі його потреби й можливості. Тому й намагається всіляко допомагати сільській раді, підставити і своє плече, коли необхідно чи то висипати дорогу, прогорнути взимку сніг, допомогти у ремонті школи й садочка, медичного пункту, сільського будинку культури. Середня зарплата по господарству складає понад 5 тис.грн. Можливо, не така велика, як у місті, але виплачується стабільно. Під час пікових навантажень водії, механізатори й комбайнери отримують залежно від виробітку навіть до 20 тисяч. Оплата за пай, а вони у Брицькому великі – 4,7 га, становить 11%, хоча у договорі значиться 3 відсотки. Без різниці зерном (теж на вибір – пшениця, ячмінь, кукурудза) чи грішми, при цьому оранка городів та солома -  безкоштовно.  

- Ще не було такого випадку, коли Валерій Йосипович у чомусь відмовив сільській раді, - розповідає про партнерські стосунки голова сільської ради Марія Миколаївна Пищик. – Та навіть порадитись інколи виникає потреба, адже він теж працював свого часу у сільській раді, має відповідний досвід і розуміє всі нюанси нашої роботи, потреби й можливості. Як і те, що без допомоги вирішувати самотужки соціально важливі питання сільській раді дуже важко. То він і підкаже, й допоможе і порадить. Фактично, ми працюємо у тандемі разом на перспективу громади.

- Знаю з власного багаторічного досвіду, коли керівники господарства і села йдуть, як кажуть, в «одній упряжці», є однодумцями й партнерами у вирішенні громадських проблем, тільки тоді можна сподіватися на очікуваний результат, - висловлює і свою думку Валерій Кравчук. - Ділити потрібно не владу чи вплив, а відповідальність за стан загальних справ, добробут людей.

І ще кілька слів у продовження теми про соціально відповідальний бізнес. Надання різноманітної допомоги працівникам господарства, власникам паїв, що орендує, та іншим односельчанам, всебічне сприяння приватному сектору у веденні підсобних селянських господарств чи місцевому самоврядуванню у вирішенні гострих проблем територіальної громади є у «Фортуні» справою звичною і буденною, а не показово-демонстраційною, як деінде: зробив на копійку, а самореклами – на гривню.

Надзвичайно скромний та врівноважений за характером і поведінкою, таким же аскетичним є і його побут –  чоловік мешкає у звичайній багатоквартирній двоповерхівці, а не в огородженому височенним парканом особняку чи палаці, у щоденному користуванні послуговується звичайною «Нивою». Таким же буденним, скромним і не зовсім показним є його робочий кабінет, у якому він, до речі, буває досить рідко, адже завжди у полі, на території машино-тракторного парку, в школі, садочку чи на іншому об’єкті.

Кравчук не ходить на роботу у вишиванці й не хапається за серце під звуки гімну на публіці, як інші. Він – патріот у душі, а його патріотизм у конкретних справах. У тому, скажімо, щоб допомагати продуктами харчування воїнам на Сході, бо там вирішується доля України і її майбутнє. За це удостоєний нагороди – за гідне виконання громадянського обов’язку під час проведення АТО.

- Я уже 10 років працюю на посаді директора школи у Брицькому і впродовж цього часу завжди знаходила розуміння й підтримку від Валерія Йосиповича, - розповіла при зустрічі керівник навчального закладу Алла Володимирівна Гуменюк. – Навіть не уявляю, як би нам доводилось робити ремонти й осучаснення школи, коли б не він. Скажімо, цього року приводили у порядок фасад приміщення, замінили старі вікна на пластикові, поміняли вхідні двері. Щойно яка проблема, у першу чергу дзвоню до директора «Фортуни» й голові сільської ради. Гарячим харчуванням у нас охоплено учнів усіх класів, від першого – до дев’ятого. І якщо батьки зазвичай допомагають овочами,  то крупи, олію, цукор та інші продукти маємо за рахунок сільгосппідприємства.

Як з’ясувалося, коли 6 років тому внаслідок сильного снігопаду в грудні зруйнувалася покрівля шкільного даху, то поки тривав ремонт, діти навчалися у приміщеннях сільської ради й правління сільгосппідприємства, у тім числі й директорському кабінеті.

- Повірте, я ніколи не ставив за мету накопичення коштів задля власної втіхи, поліпшення свого добробуту чи задоволення якихось амбіцій. Мені теж бувало важко у житті, і якщо сьогодні у мене є певні можливості, ставлю себе на місце людей, що потребують допомоги, і сприяю їм, чим можу. Не можу хіба що дати здоров’я. Мені уже йде 73-й рік, тож я не байдужий до того, що говоритимуть люди потім, хочеться справді залишити по собі гарний слід.

Не дуже говіркий про особисті здобутки Валерій Йосипович просив менше згадувати його, а більше писати про людей села. Але де і з ким би не заходила розмова, усі говорили чомусь тільки про нього, про його людяність і доброту. Про те, що навіть спорудив церкву коштами господарства.

Користуючись нагодою, Валерій Йосипович попросив привітати через газету з Днем працівників сільського господарства кожного члена трудового колективу ПСП «Фортуна», а саме: механізаторів – Володимира Володимировича Мітюка, Валерія Григоровича Волковича, Василя Васильовича Волковича, Миколу Володимировича Мельника, Миколу Миколайовича Туркевича, Віктора Миколайовича Чорнолюка, Володимира Борисовича Ямпільського, Олексія Євгеновича Нестерчука. Це професіонали від Бога, які самовідданою працею примножують здобутки господарства. Працівників ферм – Андрія Івановича Бубела, династію Осавлюків - Степана Миколайовича, Олега Степановича, Леоніда Степановича та Надію Володимирівну, Анатолія Слободянюка, Надію Василівну Волкович, Наталю Володимирівну Літюк, Надію Єгорівну Кульчан, Раїсу Леонідівну Мацюху, Ларису Миколаївну Войтовську, Ірину Миколаївну Лихогляд, Катерину Олександрівну Довгань, Василя Миколайовича Сороку, Меланію Степанівну Залевську, Олену Григорівну Волкович, Наталю Василівну Мельник, Юрія Миколайовича Порхуна, водіїв – Валентина Миколайовича Чорнолюка, Петра Івановича Петрова, Анатолія Петровича Лясківського, Василя Миколайовича Пйонтека.

 

Під час розмови жодних секретів успіху Валерій Йосипович Кравчук так і не розкрив. Мабуть, їх у нього немає. І все-таки бодай один такий секрет є. Він полягає не в ефективному власнику, що було визначено пріоритетом під час реформування сільськогосподарського виробництва, а в ефективному керівникові, який дбає про людей, виробництво і село.

Автор: Юрій Чорний
Розповісти друзям: