29 Листопада | 2018 | 16:26

Печера стала рідною для Кейлін

Допомогти місцевій молоді розкрити свої таланти і знайти власний шлях у житті - з такою метою приїхала до українського села волонтерка зі США.

- Навесні минулого року сільський голова запропонував подати заявку в Корпус миру США і запросити волонтера для села, для нашої школи, - ділиться «рецептом» директор Печерської ЗОШ Леоніда Котовська. - Заповнили, через 2 місяці передзвонила з Києва представниця Корпусу миру, приїхала подивитись село, школу, поспілкувалась з головою, зі мною, з заступниками директора. Але відповіді тоді ще не дала.

Вкінці літа приїхала менеджер Корпусу миру, вела розмову щодо мети нашого запрошення, як ми бачимо співпрацю, подивилась квартиру для майбутнього волонтера, бо до житла є певні вимоги… За місяць ми отримали електронний лист з проханням вислали план нашої спільної роботи з волонтером. Відправили, а вкінці листопада отримали електронку, щоб представник громади виїжджав у Київ - зустріти там нашу волонтерку Кейлін…

А перед тим Кейлін Ріґґс зі Сполучених Штатів разом з іншими колегами-волонтерами проходила на Житомирщині двомісячний курс адаптації до українських умов, вивчала нашу мову і культуру, готувалась до роботи в громаді. Директорка школи розповіла, що з 72-х американських волонтерів, які рік тому почали свою роботу в Україні, лише Кейлін потрапила до села.

- Я могла обирати країну та напрямок роботи, але не могла обирати населений пункт. Отже, те, що я потрапила до Печери - це доля, і я дуже рада, що так сталося, - посміхається Кейлін. - Я майже рік тут і вже вважаю це село своїм домом. Куди б не подорожувала Україною, повертаюся в Печеру, як додому. Тут чудові люди і чудові краєвиди.

У школі теж задоволені співпрацею з волонтеркою. Розповідають, як її зустрічала в Києві лідер ГО «Печера» Віра Шубіна, викладачка хореографії. Як урочисто представляли Кейлін педагогічному колективу, учням на лінійці, батькам на загальношкільних батьківських зборах, як волонтерка виступала і навіть читала власний вірш на семінарі директорів шкіл Тульчинського району, що відбувався в Печерській школі, як разом активними учнями та завучем Антоніною Домінчак відродили в школі учнівське самоврядування…

У Печері Кейлін веде англомовний клуб для учнів середньої та старшої груп, у таких зустрічах виявили бажання брати участь і кілька місцевих жителів старшого віку. Хоча головна мета волонтерки - не викладання мови, а розвиток молодіжних ініціатив.

- За спеціальністю я психолог-консультант. Закінчила Токкоа Фоллс коледж (Коледж Водоспаду Токкоа), розташований у місті Токкоа штату Джорджія. А родом з сусіднього штату Флорида. Мені подобається подорожувати, знайомитися з іншими культурами, зустрічати нових людей.

Дівчина каже, що поїхати на два роки в Україну було для неї певним викликом, а особливо викликом та несподіванкою це стало для її мами.

- Спочатку мама переживала, що я поїду так далеко, в країну, в якій вона не була і нічого про неї не знає. Але через два місяці, коли вона побачила, що я все ж налаштована їхати, сказала: «Ну що ж, доню, - це сталося, ти їдеш, ти маєш право». Ми з нею часто говоримо, я розповідаю, що тут чудово, що тут безпечно, що я дбаю про себе, що мене тут добре приймають. І вона рада за мене.

На питання, чи відрізняються українські учні від американських, Кейлін каже, що тут діти «більше звертають увагу на вчителів», уважніше слухають, краще поводяться, більше поважають старших, допомагають батькам.

- У США багато учнів мають проблеми з поведінкою. Також там діти більш індивідуалісти, схильні до змагання. Питаєш, хто буде першим у цьому завданні, і всі: «Я! Я! Я!». А тут змагання не найголовніше, бути першим і кращим для них не ціль. Тут намагаються показати: я можу робити і це, і те. А в Америці іноді кажуть: «Я не буду це робити, бо я в цьому не стану першим», - ділиться спостереженнями Кейлін. Хоча визнає, що говорить саме про сільських українських дітей. А ще її дивує, що учні іноді тижнями не приходять до школи - чи хворі, чи змушені помагати батькам по господарству, чи просто не хочуть?

Кейлін називає печерських школярів, які найактивніше з нею співпрацюють, спілкуються, вчать англійську. Це, зокрема, Руслан Стегней, Сашко Дудник, Ангеліна Дудник, Віка Антонюк, Катя Заболотна, Віка Марцинюк, Оксана Маріуца…

- Я фахівець з розвитку молоді, а не кваліфікований учитель англійської мови. Звісно, як носій мови я можу допомогти дітям вдосконалити їхню англійську, але головне для мене не це. Головна моя ціль - допомогти їм зрозуміти, які їхні захоплення, що вони можуть робити, і допомогти розвинути це. Один з прикладів - бізнес. Може, ти захоплюєшся природою? Як це може стати твоєю роботою? Подобається влаштовувати табори, ходити в походи, подорожувати? Може, ти зробиш це таборування своїм бізнесом? Організуєш так званий зелений туризм. Може, запросиш своїх друзів і знайомих у це село і допоможеш їм більше дізнатись про природу? Чи любиш працю на фермі, любиш тварин? Окей, в майбутньому це теж може стати твоєю роботою.

Тобто навички Кейлін як психолога теж можуть допомогти молодим людям розвинути свої інтереси і знайти себе в житті. «Допомогти їм вирости, любити Печеру, любити себе, любити те, що вони роблять чи робитимуть. Допомогти зламати мури, відкрити двері, вікна…», - захоплено говорить волонтерка.

Вона теж вчиться і напівжартома каже, що в Печері кожен є її вчителем української мови. Хоча є і репетитор - учителька Людмила Вельгас із Брацлава.

- Я вже більше розумію українську, намагаюсь говорити. Але граматика - це важко. Я хочу правильно говорити, чесно… Тобто чисто, - американка сама себе виправляє. - В українській кожну букву треба вимовляти, а в англійській не всі букви читаються. Ще я знаю іспанську, знала. Коли поїду додому, знову буду іспанську згадувати, бо у нас живе багато іспаномовних. Але переживаю, що буду забувати українську...

Місцеву родину Кіфів, у якій вона мешкає, Кейлін називає своєю рідною сімєю, як і ту, в оселі якої жила на Житомирщині.

- У Гришківцях я жила в великій сімї, у них є корова, свині та багато інших тварин, для мене це було цікаво. Коли я спала вранці, чула голоси тварин. Моя українська мама там готувала дуже смачно. Цікаво було навчитися. І цікаво було побачити, як багато і важко працюють жінки. Чоловіки теж працюють, але вдома небагато. Я звикла, що всі працюють разом і на рівних... А моя сімя тут в Печері живе навпроти школи. Їхнього дідуся всі знали, він багато років очолював місцеву лікарню. На жаль, навесні його не стало… Ця родина більш сучасна, вони підприємці, не мають великого господарства.

Що стосується української кухні, то улюбленою стравою Кейлін стали голубці. Любить також різноманітні каші, вареники. Пробувала готувати, але ж на це треба багато часу. Краще присвятити його спілкуванню.

- З грудня минулого року Кейлін Вікторія Ріґґс працює у нас в Печері, - коментує Печерський сільський голова Вадим Остапчук. - Дуже кмітлива, розумна, як на свої роки, активна дівчина. За пару місяців освоїла на побутовому рівні українську мову (що не дається багатьом, які живуть десятиліттями в Україні) і активно взялась до роботи.

Але, за словами сільського голови, ентузіазм волонтерки наштовхується на певну пасивність значної частини місцевої молоді.

- Я думав, що більшість старшокласників стануть активними учасниками мовного клубу. Це ж носій мови, вона може допомогти опанувати англійську набагато швидше і ефективніше. Знаю, що Кейлін готується до занять дуже старанно. Це не просто урок, а в формі гри, якогось неформального спілкування. Так, є активні, але не більшість. А час іде… Багато молоді планує далі вчитися чи виїжджати на роботу за кордон. Як же без знання англійської сьогодні? На побутовому рівні її треба знати однозначно. Розумію, що навіть мені треба, а тим, кому років 20, - тим більше. Та треба за руки ловити того, хто може навчити, і вчитися! А ми жаліємося: погана освіта, нема перспективи... Зявилася можливість у селі безкоштовно вдосконалити свою англійську - не гірше, ніж у Вінниці. Такою можливістю гріх не скористатись.

Газета "Вінниччина" за 28 листопада 2018 р.

Автор: Юрій Сегеда
Розповісти друзям: