1 Квітня | 2019 | 14:52

«Об’єднання громад – найкращий вихід із прірви, в якій опинилися сільські й селищні ради», -переконаний селищний голова Сутисок Тиврівського району Леонід Дідух.

Одержимий роботою
Не часто зустрінеш людину, яка інтереси інших людей завжди ставить на щабель вище за власні. Де б не працював Леонід Болеславович, в якій би сфері не трудився, щоразу доводив справу до логічного кінця, залишаючи по собі доглянуті прибуткові господарства, задоволених працівників та вдячних людей, які зверталися до земляка за допомогою й підтримкою.
Уродженець села Великий Острожок Хмільницького району Леонід Дідух вищу освіту здобув за спеціальністю ветеринарний лікар в Одеському сільськогосподарському інституті. Наприкінці 60-х років минулого століття молодий ветлікар першим в області почав робити тільним коровам кесарів розтин, а після складної операції не вибраковував породіль, а давав шанс на чергове материнство. Партійна верхівка, запримітивши організаційні здібності Дідуха та вміння гуртувати біля себе людей, спочатку запропонувала, а коли не погодився – примусила залишити основну роботу й взялася за його просування по парторганізаційній лінії. Завдання чоловіку ставили на межі реальності, в той час як на допомогу чи підтримку «згори» очікувати не доводилося.
Починаючи з 70-х років Леонід Болеславович успішно очолював колгоспи в селах Селище, Рахни-Польові, Жахнівка. В усьому він розбирався, все вміло контролював, аж поки нещасний випадок, що стався на полі, не перервав плани завзятого голови. Важкі численні травми, завдані буряковим комбайном, надовго вивели чоловіка з вже звичного режиму роботи. Травмований організм вже не витримував тих навантажень, яких, за звичкою, намагався дотримуватися молодий керівник. Як не хотілося Леоніду Дідуху, але таки довелося розпрощатися з непростими буднями голови колгоспу.
Наступним об’єктом, підняти який із занепаду взявся чоловік, стала інкубаторна станція в Сутисках.
- Коли я заступив на роботу, то на місці інкубатора застав одну хату і сарай, - розповідає Леонід Дідух. – А вже за дванадцять років створив повністю замкнутий цикл і увійшов до 18 найкращих господарств Союзу. Протягом 15 років збудував газопровід, житлові будинки, впроваджував породу курей Кучинська. Тут головне хотіти і не боятися робити, а від вміння швидко зорієнтуватися та приймати рішення залежить подальше майбутнє підприємства, та добробут його працівників.
Далі Леонід Болеславович взяв шефство над Жахнівкою і за два роки повністю розрахувався з усіма боргами занедбаного господарства, що попередники накопичували роками. Тепер таких людей називають кризовими менеджерами, а тоді їх гордо величали – господарями. Наступними талант управлінця Дідуха на собі відчули селищанські люди. І тут йому вдалося відродити господарство, збитковість якого складала 280%, і вже на третій рік роботи домогтися рентабельності у 50%. Леонід Болеславович каже, що в своїй роботі часто використовував кредитні пропозиції фінансових установ, але й тут не все було гладко. Лише завдяки неймовірній витримці та самоконтролю, навіть за тимчасової поразки, він ніколи не почувався переможеним.
Перед обранням у 2010 році селищним головою Сутисок Леонід Дідух працював заступником голови облагрооб’єднання «Вінницька рада сільгоспвиробників» та тричі переобирався депутатом Тиврівської районної ради.
Вийшовши на заслужений відпочинок, думав, що зможе нарешті пожити для себе, та не сталося, як гадалося. Перебуваючи на батьківщині у Великому Острожку, через дружину почав отримувати повідомлення від сутисчан, які саме розшукували для своєї громади доброго керманича. Люди навідувалися до помешкання Дідухів цілими делегаціями та прохали Марію Борисівну (дружину) переконати чоловіка, аби той взявся за відродження Сутисок. І він таки здався… На 70-му році життя, коли інші завершують трудову діяльність та поринають в домашні клопоти, Леонід Болеславович прийняв керівництво більш як шеститисячною громадою, для якої працює й по сьогоднішній день.
Компаньйон італієць
- В 2010 році перше, з чого почав наводити порядки, - відремонтував вхідні двері до селищної ради, - пригадує Леонід Болеславович. – Не було навіть пристойного приміщення для проведення сесії, дах протікав. Часу на розкачку в мене не було, потрібно було негайно діяти. Тож, «засукавши рукави», я взявся за відновлення ратуші та інших стратегічно важливих об’єктів у Сутисках.
Саме в цей час місцеві люди, що мешкали у багатоповерхівках, щодня скаржилися на нестачу води у своїх будинках. Спочатку її подавали 2-4 години на добу, а згодом призупинили й таку «розкіш». Причину перебоїв з водою сутисчани вбачали в активній роботі італійсько-румунського підприємства, що дислокувалося в цьому населеному пункті та займалося виробництвом пластмасових виробів.
Постраждала від нестачі води сторона неодноразово зверталася до селищного голови з проханням щодо закриття або переформатування роботи іноземного підприємства, щоб мешканці багатоповерхівок не сиділи без води.
- На засіданні виконкому було вирішено направити місцевому керівництву підприємства листа з розгорнутими вимогами громади щодо неправомірної та халатної діяльності у веденні бізнесу, порушенні екологічних норм та трудового законодавства на території селища, – розповідає Леонід Дідух. – Вичекавши десять днів та не отримавши з підприємства жодної відповіді, я надіслав таке саме звернення до генерального директора компанії Енріке Періні, офіс якого знаходився в Італії. Через декілька годин одержав відповідь, і не якусь там відписку, а повідомлення про приїзд до Сутисок цілої делегації, аби детально вивчити проблему на місці та зарадити конфліктній ситуації.
На свій Сутисчанський підрозділ пан Періні завітав без попередження і особисто виявив, що факти, викладені селищним головою в листі, виявилися правдивими, без перебільшень. Італієць швидко навів порядок на місці, а головне, налаштував керуючого підрозділом в подальшому уважніше ставитися до прохань голови та потреб місцевих жителів. Хороший прийом та поміркованість усіх сторін конфлікту допомогли встановити тривалі дружні контакти між двома керівниками, а відповідно двома країнами.
- Тоді ж вирішилося і питання з водопостачанням, - каже Леонід Болеславович. - За фінансової підтримки Енріке Періні за перший рік ми проклали 5 км труб, на другий рік підключили ще 12 км. Крім того, керівництво підприємства суттєво допомогло в облаштуванні місцевого навчального закладу за програмою «Нової української школи». Класи обладнали спеціальними партами, оргтехнікою та необхідними для навчання матеріалами.
Селищний голова каже, що після проведення водогону одразу взялися за відновлення розбитих доріг. Загалом, більш як за три роки, проклали 32 км доріг, які робили за співфінансування 50:50 (власні кошти та грошова допомога від облдержадміністрації). Силами власного бюджету та за матеріальної участі місцевого населення запустили в роботу сім свердловин та встановили водонапірні башти. Три роки поспіль вигравали гранти на вуличне освітлення. Таким же чином отримали сміттєвоз та баки для роздільного збору сміття.
Не забувають в громаді й про тих, хто віддав своє життя, боронячи кордони рідної держави. Усі витрати з поховання, встановлення меморіальних дощок, виготовлення книги пам’яті, ремонту помешкань загиблих та придбання для родин  воїнів квартир взяла на себе селищна рада.
Капітально реконструйований «Міст життя» цьогоріч став подією номер один у Сутисках. На місці дерев’яного мосту, який побудували ще за царя Тимка, за короткий час звели новеньку військову (танкову) переправу не на роки, а на століття.
- Ще коли балотувався на посаду селищного голови, то добре знав про цю давню невирішену проблему, - пригадує Леонід Дідух. – Через аварійний міст близько двох сотень осіб, які проживали в будинках і квартирах, були буквально відрізаними від світу. Машиною туди не добратися, житло продавалось за безцінь, а люди зневірилися в очікуванні кращих змін у майбутньому.
Займатися «мостовим питанням» Леонід Болеславович розпочав ще з 2013 року. В пошуках підходящого варіанта об’їздив всю західну і південну Україну. Знайшов свого «красеня» під Львовом, та не йому одному цей міст «впав у око». З’явилася конкурентна черга, інший покупець, між іншим, був з впливових грузинських бізнесменів.
- Міст з усіма прольотами тоді коштував 260 тис. грн. Гроші в нас були, але потрібної документації, експертизи, необхідних дозволів на руках ми не мали. На моє прохання міст для нас притримали, але мені необхідно було одержати лист від районного керівництва про те, що вони за нас ручаються і ми дійсно є платоспроможними. На превеликий жаль, перші чиновники району відмовили мені в такому листі, не апелюючи при цьому жодним пристойним аргументом. Поки чекали і вели перемовини, розпочалася війна і такі мости стали справжнім дефіцитом, не кажучи про те, що ціна мосту зросла до 1 млн. 280 тис. грн. Плюс необхідно було закупити сто дубових пашль довжиною 10м та знайти сильні робочі руки, здатні в стислі терміни виконати необхідний обсяг робіт, - розповів Леонід Болеславович.
За «вмілими руками» чоловік подався до Міністерства Оборони України і таки випросив військовослужбовців для робіт зі зведення мосту. Каже, що поки хлопці працювали над встановленням металоконструкції, то всі місцеві сходилися дивитися на їхню роботу, постійно підгодовували смаколиками і поїли гарячим чаєм роботяг у формі.
Восени міст урочисто відкрили для вільного пересування в обидва боки. Спочатку переправу хотіли назвати «Дідуховою», та селищний голова запротестував. Недовго роздумуючи - наректи «Мостом життя», адже його поява дала продовження багатьом планам та мріям місцевих, кажучи простою мовою, – значно полегшила життя.
За словами Леоніда Болеславовича, в грудні поточного року в Сутисчанській громаді очікують на великі зміни. Відбудуться вибори та утворення нової об’єднаної громади, яка поєднає два населені пункти Сутиски і Шершні.
- На мою думку, децентралізація – найкращий вихід з боргової прірви, в якій опинилися сільські і селищні ради, - переконаний Леонід Дідух. – На жаль, в цьому мене не всі підтримують. З боку чиновників на мене постійно чиниться тиск, вони взяли собі за звичку втручатися в процес об’єднання, а виною всьому - власні меркантильні інтереси та страх втратити роботу.

Фото автора

Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: