25 Червня | 2019 | 16:13

«Почуваюся щасливою, коли навчаю і рятую»

 

«Переродилась, як особистість». Ольга Танаскова молода амбітна жінка, засновниця дитячого центру розвитку «Я-особистість», волонтерка та затята любителька тварин. П'ятнадцять років тому вслід за чоловіком військовим пані Ольга перебралася з Кам’янця-Подільського до Вінниці. А з народженням сина переродилася й сама жінка, кардинально змінилися життєві цілі, бачення майбутнього та визріла готовність до перемін.

     Коли малому Сашку виповнилося 2 роки молода матуся вирушила на пошуки достойних розвиткових центрів або клубів для всебічного розвитку сина та спілкування з такими самими, як сама – прогресивними та одержимими батьківством матусями. Її пошуки не увінчалися успіхом. Ринок пустував, а ті послуги, які надавалися дітям взагалі не відповідали запитам пані Ольги. Захотілося зробити щось самій, показати, як насправді потрібно займатися із дітьми, аби й наука в ліс не йшла і кошти на навчання не були витрачені даремно.

     - Щоб відкрити власний дитячий центр ми разом з чоловіком поїхали до Києва, де й отримали інформацію стосовно можливостей розвитку в даному напрямку, які можна було реалізувати  на базі комунальних підприємств, - розповіла про початок власної справи Ольга Танаскова. – До того часу я вже мала в своєму багажі дипломи харчового коледжу та сільськогосподарського інституту, але жоден з них не міг мені допомогти стати кращою в новому бізнесі. Тож довелося знову перевчатися. Педагогічна освіта дала можливість глибше зазирнути в саму суть дитячої душі, розібратися в психології, опанувати техніку викладання та самій розробляти цікаві навчальні програми для дошкільнят.

     Спочатку справи у центру йшли не дуже: кредити, зарплатня працівників, маленька кількість відвідувачів зводили всі старання пані Ольги нанівець. Жінка стверджує, що вона стала педагогом не за дипломом, а за покликанням, тож вирішила за улюблену роботу боротися до кінця. За деякий час з’явився й перший прибуток, який сповна виправдав вкладені зусилля.

     - Я дуже лояльна мама, - розповідає про виховання сина Ольга Танаскова. – Я багато дозволяю, даю свободу вибору, не контролюю виконання уроків. Так і кажу Олександру – це твоя відповідальність. Оцінки нічого не значать, головне  - мати мету, здобувати досвід, розвивати мислення. Якщо не хоче вчитися, піде працювати, це його вибір. А поки син випробує свої сили в різних сферах, шукає свій власний шлях.

     Центр розвитку дитячої особистості функціонує вже 13 років. За цей час він змінив чотири «місця проживання», обзавівся широкою клієнтською базою. Крім звичайного розвитку тут займаються дозвіллям дітей розважаючи їх на святах та організовуючи відпочинкові табори.

     «Рятую, лікую, прилаштовую». Трохи більше року тому в життя Ольги та її сина прийшло пухнасте щастя на ймення Мака. Біляву красуню породи вест хайленд вайт тер’єр Олександру подарував батько, який нині не живе з родиною, але підтримує дружні стосунки з колишньою дружиною та бере участь у вихованні сина.

     - Моє дитинство минуло без домашніх тварин, - шкодує пані Ольга. -  А коли хотіли завести дома кота, то виявила, що у нас з сином алергія на цих тварин. З появою собаки життя буквально перевернулося. Це наче друга дитина, яка хворіє, потребує догляду, прогулянок, уваги – і ми все це їй забезпечуємо. Мусимо й собі в чомусь відмовляти, зокрема подорожах, але наша улюблениця компенсує все це своєю відданістю і повними очима любові.

     Під час прогулянок з чотирилапим домочадцем Ольга Танаскова почала помічати на вулицях міста бездомних тварин. Їх беззахисність і незахищеність не залишила байдужою жінку і відродила бажання допомоги, принаймні в межах власних сил і бюджету. Вона вдалася до пошуків однодумців, познайомилася з волонтерами, які опікуються бездомними тваринами, стала їздити до притулків, привозити харчі, ліки, теплі ковдри, стерилізувати хвостатих безхатьків за власний кошт. Пані Ольга шукала для собак люблячих господарів, консультувала хазяїв і допомагала своїм підопічним фінансово навіть після того, як віднайшла для них новий дім.

     - Для одних допомога тваринам - внутрішня потреба, для інших – бізнес, або, й того страшніше, задоволення психічних розладів, - стверджує пані Ольга. -  Кажу це не голослівно, адже сама стала свідком такого примусового утримання безхатніх собак, які помирають від голоду й хвороб і не можуть втекти від свого «горе-господаря». Такий концтабір для тварин знаходиться по вулиці Бучми, а утримує його жінка Валентина. Господиня притулку спочатку проживала у квартирі, але виття голодних собак, яких не випускали на вулицю, врешті дістали сусідів і ті, після довгих перемовин, посприяли переїзду проблемної сусідки за межі міста. Нині Валентина проживає у маленькому вагончику без зручностей, а собаки вільно бігають по обгородженій території голодні та злі.

     Ольга Танаскова розповідаючи цю історію не може стримати сліз. Каже, що спочатку активно допомагала Валентині: привозила харчі, пропонувала за власний кошт організувати щеплення та стерилізацію собак. Але швидко помітила, що чотири десятки безпомічних заручників не отримують привезеної волонтерами їжі та належного догляду.

     - Надивившись на живі скелети я приїжджала хвора з притулку. В мене таке враження, що прирікаючи невинних тварин на голодну смерть ця жінка задовольняє свої психічні розлади. Мучить тварин, а ми нічого не можемо вдіяти, - переймається пані Ольга. – Ми навіть залучали поліцію, аби вилучити цих тварин. Правоохоронці намагалися поговорити з хазяйкою притулку, але вона не готова до жодних перемовин. Вони кажуть, щоб їм проникнути на приватну територію мусить бути спеціальне рішення суду, а без нього вони безправні. А після спільних з друзями намагань допомогти хворим тваринам, нам взагалі відмовили в можливості відвідувати притулок.

     Ольга Танаскова закликає всіх, хто може допомогти тваринам в даній ситуації та посприяти вилученню собак з притулку – не бути байдужим. Жінка буде вдячна за будь-яку дієву пораду, або консультацію від фахівців, що знаються на цій тематиці та володіють важелями впливу на злочинну діяльність власниці тварин.

Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: