25 Червня | 2019 | 16:24

Як дві краплі...

 

Війна на сході України забирає найдорожче – життя рідних людей, на яких і вдень, і вночі очікують, за щасливе повернення яких моляться. А найкращим подарунком на день народження та найзаповітнішим бажанням до Миколая чи Діда Мороза для дітей військових стало: «Нехай нарешті закінчиться війна й додому повернеться тато». Такі ж мрії плекала й маленька Кароліна з мамою Оксаною Франишиною. На жаль, їхня сімейна історія виявилася трагічною…

Солдат-кіборг Дмитро Франишин загинув у 2015 під час оборони Донецького аеропорту. За своє коротке життя, яке обірвалося у 32 роки, житель Стадниці, що у Вінницькому районі, встиг чимало. Знайомі вважали його однолюбом, адже ні про кого, окрім своєї Оксанки, він і думати не хотів. Семирічна різниця у віці між закоханими спочатку непокоїла їхніх батьків, але скоро всі переконалися, що пара налаштована серйозно щодо спільного життя. Після чотирьох років дружби, очікування з армії та палких побачень молоді люди побралися. А щойно досягнувши повноліття, Оксана потішила Дмитра найдорожчим дарунком – донечкою Кароліною.

- Дмитро назавжди залишиться в пам’яті тих, хто його знав, позитивною і «легкою» в спілкуванні людиною. Він переймався війною на Донбасі, й попри те, що мав вдосталь протипоказань зі здоров’я, все одно просився на фронт. Довгостримуючим фактором для нього була сімя, але всидіти вдома він не міг. Вболівав за майбутнє України, ненавидів тих, хто намагався розколоти державу ізсередини та щодня розривався між бажанням бути з рідними та обов’язком перед Вітчизною, - розповідає про загиблого чоловіка пані Оксана.

Перед війною Дмитро Франишин працював старшим охоронцем в одному з мережевих супермаркетів. Мріяв про народження сина, але дружина відкладала це допоки не підросте Кароліна, про що нині дуже шкодує. Батьком він був надзвичайно добрим та уважним, ніколи не сварив доньки й не вдавався до фізичних покарань, хоча, направду кажучи, дитина й не давала для того приводів.

- Чоловік служив у 25 бригаді в Дніпропетровську, пізніше боронив Донецький аеропорт. Щодня підтримував з нами зв'язок: телефонував, писав. Казав, що все добре, що незабаром неодмінно побачимося. А в останні дні перед смертю в голосі Дмитра з’явилися нотки зневіри та безвиході. Він і надалі продовжував запевняти, що все буде добре, але, схоже, сам перестав у те вірити, - пригадує дружина кіборга.

Версії загибелі Дмитра переплітаються. Побратими чоловіка розповідають, що о четвертій ранку конвой виїхав з аеропорту, аби надати допомогу пораненим. Втім, хлопці отримали неправильні координати, які вкупі з важкими погодними умовами й туманом призвели до того, що хлопці заблукали на місцевості, а згодом були розстріляні з кулемета. За іншою – хтось з бригади загубив рацію і не поставив до відома керівництво. Тож сепаратисти могли відслідковувати всі пересування та перемовини військових, влаштовуючи їм смертельні засідки. Одна з яких і осиротила Каролінку й зробила вдовою пані Оксану.

Дружина полеглого кіборга каже, що донька успадкувала від батька разючу зовнішню схожість – вони ніби дві краплі одного цілого, а чим старшою стає дівчинка, тим більше вона нагадує батька – поглядом, посмішкою, невичерпним оптимізмом. Роки минають, Оксана й досі вчиться жити без чоловікової підтримки й участі, а відчуття, ніби Дмитро поруч й оберігає їх, допомагає ладнати з труднощами.

Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: