26 Червня | 2019 | 11:37

Приймала пологи в лисячій норі

 

Грета Мечиславівна Ігнатович потрапила до німецького концтабору в трирічному віці. Дівчинка заледве вижила в тих нелюдських умовах утримання. Спогади минулого приходять до літньої жінки уривками. Найбільше врізалися у пам’ять жорстокі наглядачі, від одного вигляду яких малих в’язнів судомило, та безкраї поля зеленої трави з густо висіяним маком, які вперше за три роки ізоляції під трьома рядами колючого дроту побачила полонянка.

Грета Мечиславівна народилася в Білорусії. Донька ворога народу не знала свого батька, адже чоловіка розстріляли, коли дівчинці не було й півроку від народження. Після втрати годувальника мати Грети, маючи ще двох малих дітей на руках та будучи позбавленою власного помешкання, з відчаю навіть намагалася вкоротити собі віку. Тоді безталанну врятував товариш покійного батька, який запідозрив неладне й відмовив жінку від страшного вчинку. Згодом мати Грети пішла працювати на швейну фабрику «Кім», де родина з трьома дітьми отримала кімнатку в гуртожитку.

- З Вінниці приїхала провідати бабуся, а побачивши злидні, в яких проживала її донька з дітьми, запропонувала на певний час забрати до себе одного з  малюків - вибір припав на Гаріка. Той день був останнім, коли я бачила брата. З плином часу його доля склалася трагічно. Спершу він потрапив на примусові роботи до Німеччини, а повернувшись - відсидів за цей «злочин» кілька років у радянській в’язниці, - пригадує жінка.

Не краща доля спіткала й жіночу половину родини Грети Мечиславівни. Після важкої переправи на потягах до Німеччини їх розділили між собою і відправили до різних концтаборів.

- Спогади тих часів, наче спалахи, - пригадує важке дитинство наша героїня. – Найбільше вразив напис над в’їздом до «пекла», який наголошував, що «кожному своє», чим одразу визначав верховенство арійської нації над усім світом. Дещо з того періоду пам’ятаю до найдрібніших деталей, як от відсутність іграшок, які компенсувала розвагами з власним коліном. Натягала на нього ряднину й колисала, наче ляльку. Тоді мене переслідувало постійне відчуття голоду та холоду, а найстрашніше те, що з часом я звикла навіть до таких жахіть і вважала їх нормою. А от радісної згадки про зустріч з мамою, після звільнення маленьких бранців концтабору, скільки не борсалася у роздумах, – не залишилося.

Допомога прийшла від союзників зі Штатів. Тоді американські військові на танках здалися дітям інопланетними істотами, які пересувалися верхи на страшних чудовиськах. Бранці, забачивши таке видовище, подумали, що настав кінець світу, і готувалися до найгіршого. Виявляється, американці, розчищаючи територію, випадково натрапили на концтабір з полоненими дітьми. Терміново доставили до них лікарів, одяг та забезпечили постійний догляд й дробне харчування.

Грета була найменшою серед «табірних» дітей, а за свою безпосередність, наївність та доброту ще й стала офіцерською улюбленицею. Саме тоді дівчинка отримала в подарунок свою найпершу ляльку з керамічною головою і матерчатим тілом. Берегла її, як найдорожчий скарб, і не випускала з рук за жодних обставин.

Згодом почали звільняти полонених й з інших концтаборів.

- Поверталися я додому разом з мамою і сестрою таким самим чином, як і на примусові роботи, – декілька діб навстоячки у вантажних потягах. Сподівалися, що життя покращиться (війна все-таки скінчилася), але застали вщент розбомблений і не придатний для проживання Вітебськ, - розповіла Грета Мечиславівна.

Ті, хто вижив після концтабору і важкої переправи додому, пішов туди, де мешкав до війни. Під завалами люди рили собі землянки, за меблі їм слугували ящики, а ковдри були дверима.

- У Вітебську нас «знайшла» сумна звістка: передчасно померла мамина молодша сестра. Ми терміново виїхали на похорон, але попрощатися з покійницею так і не встигли. Рідня почала вмовляти нас залишитися, і, не маючи вагомих причин для повернення назад, ми пристали на пропозицію бабусі й дідуся. Жили в злиднях, в маленькій літній кухоньці, спали утрьох на вузькому солдатському ліжку, але дихалося вільно, адже це вже був мир. Про невинно розстріляного батька та своє перебування в Німеччині ми домовилися нікого не повідомляти, аби не спровокувати брехливих пліток й не накликати на себе біди.

В дитинстві Грета була бешкетницею й шибайголовою. Вчилася гарно, але в школі завжди нарікали на її поведінку. У ті голодні післявоєнні роки діти не мали для навчання не лише необхідного приладдя, а й одягу і взуття. Греті пощастило трохи більше. Її мама вміла добре шити, і старі дорослі речі вдало перекроювала на дитячі (стару фуфайку - на валянки та шаровари).

Мала дівчинка й буквар зі справжніми зошитами, які мама отримала як матеріальну допомогу, працюючи в Будинку офіцерів. Наказувала доньці-школярці берегти білосніжні сторінки, а записи в них робити лише за нагальної потреби.

- Тоді діти писали грифелями на мішковині або на газетах. Справжній зошит був великою розкішшю, яку ніхто в очі не бачив. А тут я принесла… Однокласники стали діймати проханнями, і я по доброті душевній роздала цей «скарб» по листочках, залишивши собі лише одну обкладинку. Від мами за таку щедрість отримала «по перше число», але відчувала, що вчинила правильно, - пригадує дитинство Грета Ігнатович.

Дівчинка активно займалася музикою, пробувала свої сили в гімнастиці, ковзанярському спорті, але коли справа доходила до професійного рівня мусила все покидати через брак коштів у родині на її позашкільний розвиток. Після закінчення семирічки Грета Мечиславівна вступила до медичного технікуму, вивчилася на фельдшера–акушера і поїхала працювати за направленням у Погребищенський район. Вчорашню випускницю призначили завідувачкою Фапу. Жінка вважає своїм особистим досягненням той факт, що під час пандемії грипу, яка нещадно «косила» сільських людей, у підзвітних їй селах від хвороби не померла жодна людина. Втім, працювати для цього доводилося і вдень, і вночі. Молода лікарка прожила в селі п’ять років. Там же ж познайомилася зі своїм чоловіком Миколою, який працював кіномеханіком й час від часу привозив до села «культуру». В їхньому шлюбі народилося двоє доньок, і обидві вони розділили долю вірних дружин  військовослужбовців.

Працюючи акушеркою, Греті Ігнатович доводилося робити свою роботу в найрізноманітніших життєвих ситуаціях і обставинах. Акушерка на пенсії каже, що найбільше їй запам’яталися пологи, які довелося приймати в лисячій норі, а скільком діткам вона допомогла з’явитися на світ - вже й збилася з рахунку…

За станом здоров’я понад два десятки років Грета Мечиславівна перебуває на заслуженому відпочинку. Нині до лікарів за порадами не ходить, сама себе лікує.

Чотири рази жінці ставили діагноз – рак, вона пережила 14 операцій і продовжує мріяти, будувати плани, радіти успіхам своїх дітей, внуків і навіть правнуків. Вінницький період свого життя Грета Мечиславівна прожила в маленькій двокімнатній квартирі, яку отримала за репресованого, а згодом реабілітованого батька. На пенсії почала займатися творчістю – співала в хоровому ансамблі «Берегиня», де, поринаючи душею в пісню, забувала про численні болячки та щоденні турботи.

Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: