20 Серпня | 2019 | 16:21

«Перетворюєшся на глину й ліпиш себе»

Вінницька художниця, керамістка Юлія Гушул принесла любов до кераміки з дитинства. Створює глиняний посуд, прикраси, скульптури - ексклюзивні вироби з живою енергетикою та візерунками, підказаними природою. Проводить майстер-класи, знайомить з чарами глини дітей і дорослих, які теж хочуть відчути поклик предків та помедитувати через гончарське ремесло.

- Хто ви в повсякденному житті, поза майстернею?

- У повсякденному житті я мама трьох дівчат - Єви, Юни та Ївги, яка у кожну вільну хвилину намагається щось намалювати або зліпити з глини. 

Вчилася в Києво-Могилянській академії на факультеті інформатики. Але ще під час навчання почала працювати журналістом і редактором: спочатку в київському журналі «Афіша», потім – у столичних виданнях, присвячених архітектурі та дизайну інтер’єра («Архідея», «Объект», Decor). Рік (до народження першої донечки) була навіть головним редактором журналу такої тематики. 

Малювати почала ще в журналістські часи. Тоді це був чудовий спосіб відпочити після насичених днів у редакції. Потім захоплення переросло в щось набагато більше: творчість стала нарешті віднайденим покликанням, а зрештою – життям. 

- За яких обставин відкрили для себе кераміку? В кого переймали майстерність?

- Все життя я відчувала потяг до глини. Перший спогад: мені 6 років, мну в руках глину, привезену для будівництва, - і розумію, що отримую від цього величезне задоволення. Тоді й засіла думка, що треба стати керамістом. А ще мене завжди притягували керамічні вироби. Ніщо не викликало такого хвилювання й захоплення, як гарна кераміка!

Незважаючи на це, прийшла я до глини, як до матеріалу для власної творчості, лише три з половиною роки тому. І моїм провідником у світ кераміки став вінницький гончар і кераміст Михайло Діденко. Він викладає у Палаці дітей та юнацтва. Саме туди я й прийшла, щоб навчитися працювати з цією неймовірною субстанцією, яка приваблювала мене все життя.

- Хто та що вас надихає?

- Найбільше мене надихає природа. Рослини, птахи, вода, земля, комахи, звірі, повітря, світанки і заходи сонця… Тому я майже щодня гуляю в лісі, що, на щастя, знаходиться в п’яти хвилинах від мого дому. Ще одне потужне джерело натхнення - діти. Їх творчість така справжня й безпосередня! А ще нічого не вдалось би створити без любові.

- Чи стаєте до роботи без натхнення, а чи навпаки берете глину до рук, щоб зарядитися на творчість?

- Буває по-різному. Але останнім часом, оскільки в мене маленька дитина (Ївзі нещодавно виповнився рочок), починаю ліпити чи малювати у будь-яку вільну хвилину. Тож не я підлаштовуюся під натхнення, а воно під мене. 

- Що робите, коли стомлюєтеся, щоб скоріше відновитися?

- Гуляю в лісі, читаю книжки, спілкуюсь з друзями, граю з дітьми, п’ю травяний чай, сплю.

- Ваші місця сили…

- Будинок на Старому місті (житловий район у Вінниці, - прим. авт.), який побудувала моя бабуся, ліс недалеко від нього, а ще село Канава й Київ.

- Що пам’ятаєте з дитинства, що дає опору в дорослому житті? Про що згадується з особливим теплом?

- З особливим теплом і вдячністю згадую свою бабусю-вишивальницю з міста Вижниця Чернівецької області. В дитинстві я в неї проводила кожне літо - вишивала, перемальовувала візерунки для вишивки, роздивлялася книжки з орнаментами. Саме тоді я назавжди закохалася в народне мистецтво в усіх його проявах і накопичила величезний запас матеріалу для власної творчості у вигляді образів і символів, притаманних гуцульській вишивці.

- Робота з глиною - прадавній український спосіб медитації, згодні?

- Глина - неймовірний матеріал, можливості якого майже безмежні. Іноді я не можу заснути, тому що відчуваю, скільки ще для мене нового, непізнаного, хвилюючого таїть в собі глина. Коли ліпиш, перестаєш відчувати себе, розчиняєшся в процесі, перетворюєшся на глину й ліпиш себе. Так, це справжня медитація!

- Як почувається керамістка в часи інформаційних технологій? Чому для вас важливо залишатися носієм і передавати далі це надбання?

- Для мене глина - це спосіб матеріалізувати свої творчі задуми. Тим, що подобається, хочеться ділитися. Саме тому я це роблю. Все досить просто.

- Як вдається працювати без «відриву» від материнства? 

- Я ліплю і розмальовую посуд на кухні. При цьому, наприклад, на плиті вариться сніданок, поруч Єва щось пише в зошиті, а Юна на підлозі грається з Ївгою. Творчість органічно вписується в моє життя і не існує сама по собі. Це не щось окреме - не робота, не хобі, а мій постійний стан. Діти теж дуже часто поруч. Якщо хочеться попрацювати в тиші, на допомогу приходить моя мама. 

- Що знадобилося, щоб облаштувати майстерню? Чи можна в Україні купити гарну піч, якісний гончарний круг?

- Як такої майстерні в мене нема. Працюю на кухні, пічка для випалу керамічних виробів стоїть в коридорі. Ще в одній кімнаті проводжу майстер-класи. В Україні можна купити і піч, і гончарне коло. Є інтернет-магазин з усім, що потрібне керамістам.

- Розкажіть про майстер-класи. Який меседж несете тим, хто прийшов спробувати?

- На майстер-класах даю можливість людям, які вперше стикаються з глиною, створити повноцінний керамічний виріб, яким можна користуватися, - тарілку, горнятко, намисто, свищик тощо. Розповідаю про можливості цього природного матеріалу, показую різні техніки ліпки й декорування, знайомлю з ангобами. Переважно їх відвідують творчі люди, які змушені щодня виконувати не достатньо творчу роботу. Тому у вільний час вони прагнуть зануритися в світ мистецтва. В майстер-класах часто беруть участь програмісти, бухгалтери, менеджери, художники, які працюють з іншими матеріалами. 

- Якої долі бажаєте своїм виробам?

- Кожен виріб - як власна дитина. Всі вони в одному примірнику. Тому рука не піднімається здати їх в якийсь магазин. Хочеться передавати їх з рук у руки. Щоб їх любили, ними надихалися й щоразу посміхалися, беручи в руки мою тарілку з пташечкою чи горнятко з тюльпанами.

Автор: Спілкувалася Антоніна БАСЕНКО
Розповісти друзям: