24 Жовтня | 2019 | 11:30

Пасьянси долі

Це невигадані історії, герої яких дивом залишилися живі в надзвичайних обставинах. Що це, попередження, його величність випадок, сила інтуїції чи священне Боже провидіння? Вирішуйте самі. Імен не називаємо, тому що всі ці люди, яких оминуло нещастя, досі топчуть ряст.

***

Років 20 тому зустрілися мій тато і двоє його друзів-однокласників. Як це інколи буває у вільних молодих чоловіків, які давно не бачилися, засиділися на всю ніч. А перед ранком компанія поїхала на вокзал зустрічати ще одного товариша з потяга.

Дорогою батькові стало зле. Після того він розповідав, що в нього виникло жахливе відчуття, що треба терміново вийти з автомобіля. Хлопці зупинилися. До вокзалу залишалося зовсім небагато. Він вирішив пройтися пішки, провітритися. Один з друзів пересів на переднє пасажирське, яке звільнив тато, і поїхали… Звуку удару батько не почув. Пройшовши кілька сотень метрів, побачив натовп людей. Аварія. Підійшовши ближче, вхопився за голову від побаченого. Автомобіль, з якого він щойно вийшов, розбився. Машина друзів улетіла в стовп тим самим пасажирським місцем, на якому він щойно сидів. Друг, який на нього пересів, загинув миттєво. Ще один отримав тяжкі травми. Їм було по 27. Чоловік, який загинув, був батьковим другом 22 роки - з тих пір, як вони разом потрапили в інтернат. Він тяжко переживав утрату.

*** 

Слухаючи історії з життя, буває враження, що це не люди, а хтось вище розкладає карти і вершить повороти людських доль. Ця розповідь з розряду, що могло б бути, якби збіг обставин виявився іншим.

«Минулого року ми з чоловіком їхали в спортзал. На Київському мосту облаштували тимчасові пішохідні переходи, не регульовані світлофором. Перед нами переходила дорогу жінка з немовлям у візочку. Чоловік зупинився, щоб пропустити… Через секунду ззаду в нас врізається джип! Від удару ми вилетіли на зустрічну смугу. На щастя, іншого транспорту на мосту не було. Жінка з немовлям устигла відійти, її не зачепило. Зад нашого авто ремонту не підлягав.

Виявилося, що водій розмовляв по телефону і «не помітив машину попереду». Якби ми не зупинили його шлях, хтозна, чи побачив би він ту маму з немовлям…

Наслідки справді могли бути трагічні. Дорогою на тренування ми завжди відвозили до свекрухи півторарічну доньку - це було якраз по дорозі. І тільки того разу зателефонувала моя мама і попросила привезти онучку до неї. Ми висадили дитину з автокрісла всього за 20 хвилин до того, як трапилася пригода. Через кільканадцять хвилин до винуватця аварії під’їхала його дружина - на 8 місяці вагітності. Якби вона сиділа на пасажирському сидінні, яким він ударився в зад нашого авто, хтозна, чи лишилась би в живих їхня ненароджена дитина».

*** 

Компанія друзів-альпіністів планувала свій похід за півроку. 

Коли треба було прийняти остаточне рішення про збір, один з чоловіків сидів у себе вдома на кухні. Була літня пора. Зненацька в розчинене навстіж вікно влетів горобець. А альпініст був забобонний. Вирішив, що це погана прикмета, і в гори не поїхав.

Сходження на вершину виявилося трагічним. Уся команда з 6 екстремалів з походу не повернулася. Тільки через багато років їхні тіла знайшли й ідентифікували.

***

Моя сестра планувала їхати на роботу за кордон. Об’єдналися з подругою, обидві молоді, знайшли агентство з працевлаштування за кордоном. Їм запропонували гарні умови, знайшлися надійні люди, що забезпечать житлом на перший час, і подруги навіть зможуть разом працювати. Єдина сумнівна вимога - нікому не казати дату вильоту. Але в ніч перед виїздом сестра не витримала і розповіла коханому. Закоханий та імпульсивний, хлопець її не відпустив. Подруга поїхала сама. В результаті виявилося, що дівчина купила квиток у сексуальне рабство. Через рік втекла з допомогою одного з клієнтів.

*** 

Як близько чигає смерть на війні. Про те, як він побував між двома ударами смерті, і як його порятувала цікавість, розповів старий ветеран. Цей чоловік прожив до глибокої старості. Життя любив, ніби його любові має вистачити на тих, кого в нього забрала війна.

«Був у нас циган за кухаря, бувалий та такий балакучий - не переслухаєш. Я поїв солдатської каші, послухав його побрехеньок та й вернувся в окоп на передовій. Ми стояли біля річки. Був 44-й рік, німці відступали і дуже лютували. Окопчик маленький, трохи землею присипаний, кілька гілок на ньому. Мене розпирала цікавість до історій, які виспівував товариш по службі. Сидів я в самотності, обстановка була тиха. То я й лишив окоп і пішов на лінію, де розмістилася польова кухня. Доходжу, а кухаря вже нема. Замість нього яма, глибока вирва. Повертаюся в окопчик – і там яма. Поки я ходив туди-сюди, по них потрапили снаряди. Товариші загинули, а мене смерть пощадила. Господь відводить, коли людина ще не виконала свою місію». 

Автор: Антоніна БАСЕНКО
Розповісти друзям: