1 Листопада | 2019 | 10:09

«Жінки - джерело сили одна для одної»

Бувають жінки, яких хочеться обіймати при зустрічі. З Танею Губарець ми знайомі недавно, можна навіть сказати, знаємо одна одну з соцмереж (не рахуючи короткої зустрічі на дитячому майданчику). Поки я діставала диктофон, вона вийняла з сумки масу для ліплення. Адже я прийшла на інтерв’ю з дитиною. Тетяна помітно хвилювалася, та коли подали чай з десертом, ми вже почувалися подругами.

 

Вона шиє надзвичайно чарівні й жіночні сукні, які ніжно люблять її подруги

та численні клієнтки. У неї двоє дітей: Оля (6 років) та Володя (4 роки).

- Мій батько корінням зі Львівщини, а мама - з Вінниччини. А познайомилися вони в Донецьку. Я теж виросла в Донецьку. Була закохана, і у Вінницю мене привело кохання. Коло друзів вичерпувалося сім’єю чоловіка. Потрапивши в місто, де нікого не знаєш, я подолала внутрішній бар’єр. Хотілося в кафе, кіно, на пікнік, просто гуляти містом, а не було з ким. Я - старша сестра двох сестер-близнючок. У 2014 році до мене приїхав тато і попросив, щоб Оленка трохи пожила в нас. Уявляєш, як сестрам тяжко, роз’єднавшись? Зараз, як у дитинстві, я можу підійти до людини й запропонувати: «Давай дружити». Завдяки дітям мені стало значно легше заводити знайомства. Дві жінки з дітьми можуть легко знайти спільну мову і чудово провести час.

- Як ти прийшла до пошиву одягу?

- Мені хотілося мати швейну машину. Якщо чесно, я ще не знала, що на ній шитиму, тому що досвід того шиття мала лише в школі на уроках праці. Влаштовуючись на роботу в інтернет-магазин, запитала в роботодавців: «Я можу заробити у вас на швейну машину?» Мені відповіли: «Так». І все, на Новий рік я вже її розпаковувала. Коли народилася Оля, стала створювати дитячий одяг. Потім спробувала шити для дітей друзів. Малесенькі чоловічки, сукенки, крижми з милими мереживними краями, які можна використовувати як ковдру. Звісно, ці речі в єдиному екземплярі виходили дорожчі, ніж середня вартість фабричних. Однак вони круті тим, що їх можна передавати іншим дітям.

- Ти передавала?

- Звісно! Я насолоджувалася тим, що створила цю річ сама, що вона якісна, яскрава і що її носять. Віддала після Олі все, а потім до народження Вови воно мені повернулося! Більшість жінок без роздумування витрачаються на дітей, але мало купують собі. І я стала шити для них сукні, сарафани. Спершу для сестри, подруги…

- … а потім запрацювало сарафанне радіо - в буквальному й переносному сенсі?

- Так, з’явилися замовлення, постійні клієнтки, які полюбили мої сукні. Для майстра найбільша радість - коли його одяг не висить у шафі, а із задоволенням вигулюється власницею.

З особливим трепетом згадує замовлення на весільну сукню.

- Одяг - це енергетика. Переживаючи розлучення з чоловіком, я отримала замовлення на весільну сукню. Це надзвичайно важливе вбрання. Дівчина вдягає його раз у житті. Ну, хтось більше, а хтось не вдягає. Щоб моя гіркота не передавалася молодій сім’ї, я вмикала собі позитивну музику, думала про дітей, про шиття. Не уявляєте, як це було хвилююче! Я щаслива, що мала такий досвід, - показує фото сукні на телефоні. - Спинку прикрашали 28 ґудзиків. Ми разом із нареченою вибирали мереживо, комбінували. Оцю фатинову спідничку вона пізніше носила з футболкою й косухою. Був дуже класний образ! Зараз я шию костюм єдинорога для дівчинки. Спідничку для нього з різнокольоровим фатином ми збирали разом з Олечкою. У неї вплетена моя енергетика та енергія дитини.

За освітою я економіст. І ця професія мені подобається. Насправді людина може займатися будь-чим. Я для себе знаходжу якусь сторону справи, що мені імпонує. Зараз працюю адміністратором у медичному центрі. Відколи вийшла на офісну роботу, у нас з’явилася няня.

- Не страшно було довіряти дітей сторонній людині?

- Зробила вибір інтуїтивно. Ми поспілкувалися, я розповіла, як поводитися з моїми дітьми. Їм це поки що навіть весело. Я ж почала рідко їх бачити і страшенно скучати. Єдине, що бентежить: межі дитині можуть розширювати лише батьки. Не страшно, коли Вовчик упаде чи вдариться. У моїй голові готова схема дій у такій ситуації, але важливо, як реагуватиме сама дитина. Інколи я спостерігаю: його піднімуть, він встане сам чи його підніме сестра, що вони робитимуть далі. Витримую паузу для самостійного рішення, не втручаючись зі своїм «я допоможу». Але я не знаю, як діятиме няня, яка відповідає за «збереження» чужої дитини. Цього літа я пофарбувала доньці волосся у фіолетовий колір. Цього не могли б дозволити тато, бабусі, дідусі. А я дозволила. Вона висловлює своє бажання, а я думаю, як виконати його максимально безпечно.

- Як діти реагують на домашнє шиття? Дають можливість попрацювати?

- Через нову роботу шию рідше. Вони такі маленькі, але розуміють, що я мушу працювати. Якогось разу мені треба було терміново завершити замовлення. Я бачила, що вони дуже хотіли маму, але терпляче чекали. Інколи Оля бере манекен і шиє на ньому поряд зі мною. Вова возить машинки край столу з викрійками. Викрійки найкраще робити під кожного клієнта, але це забирає чимало часу. Є цікаві, оригінальні моделі, і я користуюся ними. Це окремий бізнес. Шию одяг і для себе, коли планується цікава зустріч, і є можливість вигуляти нову річ.

- За що ти найчастіше отримуєш компліменти?

- Мене часто називають феєю, і це дуже приємно (до слова, на інтерв’ю вона прийшла в пудровому светрику, на ньому брошка з феєю, до якої пасують лаконічні апельсинові сережки). За чесність - це ж форма душевної хоробрості, правда? За вроду, сексуальність, особливо за очі. Діти хвалять, як я готую. Кажуть: «Приготувала так смачно, як у садочку» - своєрідний комплімент, - сміється. - А син дуже любить, коли я в платті. Тисячі компліментів незрівнянні з його: «Мамо, вдягай це частіше».

- Щоразу, коли надміру завантажені роботою та сім’єю, перше, що робимо, це послаблюємо дружбу з іншими жінками. Ми пересуваємо їх на дальню конфорку своєї плитки. Це насправді помилка, бо жінки є джерелом сили одна для одної. Це слова психотерапевта, який досліджував товариськість, і вважав, що доглядати й товаришувати є еволюційними потребами жінки. Що дає спілкування з іншими жінками?

- Ми багато можемо почерпнути одна в одної. Одна моя подруга має традицію щомісяця робити для себе щось особливе. Мені так ця ідея сподобалася, що відтоді і я раз на місяць 12 числа стала себе чимось тішити. Приємні події наче самі стали притягуватися в цей день. Так у мене відбулися дві фотосесії, я придбала гаманець, який давно хотіла. У Вінниці є виробник, який створює класні шкіряні речі. Спеціально для мене замовляли клеймо з тисненням тигра (тигрів я дуже люблю) і відпустили зовсім недорого ексклюзивний виріб.

До мене приходять клієнтки, друзі, клієнтки-друзі, і я так люблю ці жіночі розмови! Щиро радію успіхам, підтримую. Можу запропонувати подрузі, яка недавно народила, прийти і зварити суп. Переживши розлучення, я багато зрозуміла. На багато ситуацій реагувала б по-іншому. Положити дитину у візочок і разом увечері прогулятися. Чому ми не робили цього з чоловіком? Бо я мовчала про те, що було для мене важливо. Потрібно навчитися говорити, спокійно, без докору. Говорити і чути.

Автор: Антоніна БАСЕНКО
Розповісти друзям: