7 Листопада | 2019 | 16:24

Єдиний в Україні музей автотранспорту

вже понад рік працює у Вінниці

 

Експозиція цього автомузею нині налічує близько 7 тисяч екземплярів наземного, водного та повітряного транспорту. В день відкриття закладу моделей було на дві тисячі менше, ніж виставляється зараз, втім, тоді й цього виявилося досить для отримання диплому рекорду України.

З моменту відкриття непересічної виставки минуло не так багато часу, але в музеї вже планують розширення. Найближчим часом має відкритися ще одна простора кімната, над наповненням якої нині працюють його ідейники - Олександр Вдовиченко та Ігор Панасюк, які складають кістяк колекціонерів та наглядачів автомузею. Насправді тих людей, хто долучився до його створення і поділився своїми сокровенними багаторічними накопиченнями, набагато більше, ніж двоє осіб. Цей цікавий заклад зібрав під одним дахом людей з незвичайною фантазією, творчим підходом до справи, запеклих колекціонерів та фанатиків автосправи.

Сам Олександр Вдовиченко родом з Тульчина, але вже понад 40 років мешкає в обласному центрі. Свою першу колекційну машинку, Фіат 125 Донецької іграшкової фабрики, хлоп’я отримало в сім років, і відтоді його дитяча душа не знала спокою. Він обережно грався отриманим у подарунок транспортом, у його колекції навіть збереглися, як він сам каже, «нульові» моделі, якими він ще бавився в пісочниці. Камази, вантажівки і мотоцикл для їзди малюків нині займають почесне місце в колекції Олександра Володимировича. Хобі школяра виявилося досить затратним, але батьки всіляко підтримували та заохочували інтерес сина до збирання колекції.

- Малим я написав листа до Саратської іграшкової фабрики, з проханням вислати мені колекційні моделі бажаних машинок, - пригадує випадок з дитинства пан Олександр. – Минуло півроку, я вже втратив надію на поповнення своєї колекції, але прийшло повідомлення з пошти про надходження на нашу адресу посилки. Коли прийшли по неї, то виявилося, щоб її викупити, потрібно було віддати аж чотири маминих зарплатні – 360 карбованців за машинки на той час були непідйомними для нашої сім’ї. До операції «викупити посилку з Росії» долучилися сусіди, родичі і навіть вчителі – і я її таки отримав.

Після закінчення школи питання, куди саме вступати на навчання, для юнака взагалі не стояло, однозначно – автомобільне господарство. Хоча батьки, спадкові лікарі, довго переконували сина продовжити родинну династію медиків. В армії хлопець служив в автомобільному взводі на Байконурі і навіть став свідком запуску орбітального корабля «Енергія Буран». Повернувшись додому, пан Олександр відновив колекціонування транспорту. Замовив для експозиції машинок дерев’яні стелажі, а коли приходили друзі на гостину, то ніхто довго за столом не засиджувався, а всі просилися якомога довше порозглядати колекцію, що було вдвічі приємніше робити з екскурсійним супроводом її власника.

Роки минали, і приміщення квартири вже не могло ефектно показати всі скарби колекції автолюбителя. Тож як тільки з’явилася можливість, чоловік перевіз свою виставку на вінницький острів Кемпа, де поступово знайомився з такими, як сам, шанувальниками міні-транспорту та, користуючись набутими знайомствами, прокладав собі дорогу до відкриття омріяного музею.

Доленосною стала зустріч Олександра Вдовиченка з мером Вінниці, яка відбулася під час візиту делегації міських чиновників на Кемпу. Сергій Моргунов був настільки вражений якістю та кількістю виставленої колекції, що запропонував допомогу міста в облаштуванні постійної стаціонарної виставки автотранспорту. З 30мІ на острові виставка перебралася спочатку до вінницького Універмагу, а згодом переїхала до просторого приміщення в самому центрі міста.

- У своїй роботі ми тісно співпрацюємо з центром історії Вінниці, краєзнавчим музеєм, архівами та музеєм вінницького трамваю, - розповідає збирач колекції. - В самому закладі працюємо на громадських засадах, а поточні витрати відшкодовуємо з вартості вхідного квитка. Приємно, що приміщення з таким вдалим розташуванням віддали не під черговий ґенделик або торгівлю, а заради популяризації нашого міста серед туристів, адже таких тематичних музеїв немає ніде у Європі - і це потрібно зберегти.

Виставка, окрім різноманітних моделей транспорту, налічує також мікроарт робіт вінницького майстра золотих мініатюр Сергія Тєтєріна, тут також знаходиться тематична бібліотека та лекційна кімната, де проходять заняття для студентів політехнічного університету. Посеред зали, яка слугує навчальною аудиторією, встановлений зібраний на базі Барського коледжу транспорту і будівництва найдорожчий двигун серійного виробництва Ауді TFSI. В додаткових кімнатах, після розширення музею, планується відкриття експозиції картин старої Вінниці та міні-міста з відтворенням найдрібніших деталей сімдесятирічної давнини - конкретних будівель, транспорту, вулиць та самих городян, які в той час наповнювали обласний центр. Планується також створити окремі експозиції про життя і винахідницьку діяльність головного авіаконструктора ХХ століття Ігоря Сікорського та Олександра Можайського, морського офіцера, винахідника першого у світі літака, який він спроектував та запускав саме на Вінниччині.

Крім того, Олександр Вдовиченко цікавиться колекціонуванням не лише іграшкових, а й реальних моделей транспорту, яких у нього вже майже три десятки. Музейні раритети йому допомагають розшуковувати студенти, яких він навчає. Старі автівки зберігаються в гаражах по селах, їхнім господарям вони вже не потрібні, а викинути колишніх улюбленців шкода. Саме таких відпрацьованих, але «історично значимих» і скуповує затятий колекціонер. Дві з таких колекційних «тачок» встановлені на вході перед автомузеєм і ще зі сходів зацікавлюють відвідувачів не проходити повз, а обов’язково заглянути бодай на хвильку, яка неодмінно розтягнеться на годину (перевірено на власному досвіді).

Музей може також здивувати своїх візитерів хендмейд-колекцією машинок з пластиліну, виліпленої вінницьким підполковником та викройками з картону військових баз та паперових кораблів. Тут не лише плекають історію, а й розширюють виставкову експозицію моделями сучасних автомобілів, таких як Тесла, або інших новомодних електрокарів. У музеї навіть працює комісійний відділ, куди колекціонери, чи будь-хто інший, може принеси свої збереження та спробувати обміняти їх на іншу машинку або на її грошовий еквівалент. Цікаво, що ціни на машинки коливаються від 100 грн., а найдорожча модель може вартувати тисячу умовних одиниць.

         Нині пан Олександр перебуває в пошуках підходящого місця для виставки своєї колекції транспорту натуральних розмірів. І в цьому питанні йому також обіцяв посприяти міський голова.

 

Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: