12 Листопада | 2019 | 15:48

Нова історія старої Оксанівки

 

Ямпільчанка Мирослава Марченко, придбавши свого часу хатинку та присадибну ділянку в селі Оксанівка Ямпільського району, мала можливість на власні очі переконатися, як занепадають українські села у глибинці. Нечисленна місцева громада, яка нині нараховує неповну півсотню людей, що постійно мешкають на території села, з ентузіазмом підхопила ідею подальшого розвитку зеленого сільського туризму, який запропонувала пані Мирослава. Люди й надалі за першого її прохання відгукуються на клич «зустрічати автобуси з туристами» і спільно працюють над гостинністю. Кожен у селі залучений до роботи та докладає максимум зусиль, щоб гості залишилися приємно здивованими та задоволеними поїздкою, а головне - рекомендували Оксанівку своїм знайомим як обов’язкову точку зупинки на Вінниччині.

- Коли Буша почала туристично розвиватися (мистецькі пленери каменотесів, створення державного історико-культурного заповідника) - цей приклад був у всіх на вустах, — розповідає Мирослава Марченко. – Ще у 2012 році ми спільно з активістами та працівниками райдержадміністрації розробили туристичну стежку, де прописали цікаві місцини для відвідування (залишки скельного монастиря XIV-XVII століття, наскельні надписи, дивовижної краси природа та кришталево чистий Дністер) та встановили місточок, з твердими намірами започаткувати роботу у сфері зеленого туризму. Згодом до Оксанівки приїхали гості з Кам’янець-Подільського педагогічного університету, зокрема Павло Нечитайло, який, провівши археологічну експедицію, виніс вердикт, що малюнки в Оксанівських печерах не мають більше аналогів в Україні.

Відтоді пані Мирослава почала роздумувати, як врятувати «міліючий» населений пункт з багатою історією від забуття та занепаду. Робочих місць у селі, окрім пів ставки завідувача клубу, не залишилося. Ні школи, ні садочка, ні надходжень від сільгоспвиробників – лише щедрі та гостинні люди, які й досі складають основний Оксанівський скарб.

Село «відірване» від своєї головної територіальної громади – Гальжбіївки, і люди, щоб розв'язувати нагальні питання, на місці утворили свій сільський комітет. 19 серпня в Оксанівці традиційно, аж до ранку, «гуляють» день села. Усією громадою наймають музик, влаштовують у складчину святкові столи та раді гостям, як рідним. У цьому мали можливість особисто переконатися учасники та відвідувачі фестивалю «Дніпровські передзвони», який не так давно провели в селі. Чиновники з області не переставали дивуватися згуртованості, єдності, гостинності та креативності місцевого населення. Делегація посадовців та учасників фестивалю обійшла всі вулиці, не оминула жодне подвір’я, і щоразу кожна наступна господиня хоч чимось (вишитим рушником, варенням, старовинною іконою, духмяними пиріжками чи хлібом), але зуміла таки зачепити гостей.

- Відродження Оксанівки розпочалося з масових зимових гулянь, - пригадує пані Мирослава. - Місцеві якось зібралися й почали шкодувати за минулим, коли в селі було багато людей і всі разом великою родиною святкували Різдво та влаштовували зимові катання на гірках. Відтак, спільно вирішили відродити зимові розваги, запросивши до гурту сусідів і туристів. З осені розчистили гору, сповістили округу про свої плани, наварили рибної юшки, мамалиги, із зігрівальних напоїв гостям пропонували глінтвейн з домашнього вина та трав'яні чаї. Два роки поспіль влаштовували незабутні катання на санках і навіть поліетиленових плівках - задоволеними були не лише діти та молодь, а й люди старшого віку. Влітку ми навіть мали намір збити пліт для сплаву по Дністру, але цього нам зробити не дозволили відповідні органи, адже ми знаходимося у прикордонній зоні.

Мирослава Марченко створила громадську організацію «Туристична Ямпільщина», знає всі цікаві місця для обов'язкового відвідування в рідному районі й переконана, що Ямпільщина має чим здивувати, надихнути та полюбитися туристу.

- В Оксанівці в безпосередній зустрічі гостей задіяні 25 місцевих жителів, але по можливості допомагають усі, - повідала пані Мирослава. - Маємо хостел на п'ятнадцять ліжкомісць для ночівлі туристів, решту людей можуть взяти до себе на гостину оксанівські господині. Перед візитом гостей всім селом прибираємо вулиці та подвір'я, хустками та рушниками прикрашаємо місцевість, показуємо театралізоване реальне життя на селі. Місцеві газдиньки показують процес випікання хліба та солодкої випічки у печі, доять корову або козу, проводять майстер-класи із зав'язування хустки та співають народних пісень. Чоловіки катають охочих на конику або тракторці, проведуть екскурсії на мініферму та пасіку з апібудиночками й влаштують туристам кінотеатр просто неба з посадочними місцями на сіннику.

Не так давно в селі, за сприяння мецената Анатолія Сидоренка, відремонтували клуб, де, власне, й відбуваються театралізовані вистави для гостей, зокрема, жартівливе сватання по-Оксанівськи, в якому задіяні 12 місцевих акторів-аматорів. Скоро не лише в районі, а й в області заговорили про гостинність маленької сільської громади, чим зацікавили вінницькі турагенції, що спеціалізуються на локальному туризмі.

Після вдалих мандрівок Ямпільщиною задоволені візитери почали схвально відгукуватися про зелений сільський туризм, викладали фото з гостин у соціальних мережах, дякували місцевим за теплий прийом та обіцяли повернутися.

Мешканці Оксанівки, забачивши свої фото в інтернеті, відчули свою значущість і вкотре переконалися, що їхня сила полягає в єдності та злагодженості й обраний ними шлях дійсно може посприяти відродженню.

Не так давно Оксанівка через декомунізацію позбулася погруддя Оксани Дудніцької, на честь якої була перейменована одразу після Другої світової, і мало не повернулася до своєї першоджерельної назви - Флеминда, втім місцеві вирішили залишити при собі похідну назву від стародавнього жіночого імені, але віднині зобов'язалися пов'язувати її не з конкретною людиною, а з Україною загалом.

Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: