12 Листопада | 2019 | 16:09

Круїзом по Європах

Наші люди вважають, що подорожувати на круїзному лайнері – розвага лише для заможних. До недавнього часу такої ж думки у своїй уяві притримувалася й авторка цих рядків. Хоча питання дороговартісності - досить відносне. Дійсно, на лайнерах є віп-каюти, ціна за які порівняно з економ-класом, в десятки разів дорожча, аніж купе-каюти на першому рівні великого корабля. Але, лишень уявіть, невже хтось сидітиме у свої тісних «апартаментах» і не виходитиме на палубу, аби роздивитися красу навколишньої природи, не відпочиватиме в затишних кав’ярнях на борту судна чи не загляне до концерт-холу на розважальну програму в перерві між танцями.

Ну звісно ж ні. Отож ми вже знайшли одну статтю витрат, на якій можна суттєво зекономити. На лайнері дійсно є чим зайнятися - від шумних веселощів до усамітнення та споглядання первозданної величі природи через панорамні вікна мегасудна.

Наша морська прогулянка пролягла від латвійського порту в Ризі, до кінцевої зупинки - шведського Стокгольма.

Ризький бальзам у місті привидів. Знайомство з Латвією, звісно, найкраще починати зі столиці колоритного прибалтійського містечка – Риги.

Це місто чимось нагадує наш старовинний Львів та точно вразить вас своєю Ратушною та Домською площею, будинком Чорноголових, церквою святого Петра, Латвійською національною оперою, музеями місцевої історії та мореплавства, «Ризькою біржею», історичним пам’ятником «Три брати», старовинним замком та кафедральним собором. Але хочеться зупинитися на тих архітектурних об’єктах, які найбільш зацікавили та здивували туристів з України.

У частині старої Риги знаходиться Ратушна площа, яка в середні віки виконувала функцію ринкової. Під час Другої світової війни площу повністю зруйнували. На сьогодні історичну ратушу, Дім чорноголових і статую Роланда повністю реконструювали, а решту будівель «підігнали» під загальну атмосферу відновленого історичного центру. Цікаво, що кам’яницю Чорноголових, точну копію якої відбудували лише в 1999 році, нарекли так через те, що ініціатори її будівництва, молоді заможні купці, обрали своїм заступником темношкірого святого Маврикія, якого й зображали на своєму гербі. Ця розкішна будівля вражає своєю величчю та помпезністю як зовні, так і всередині - милуючи око внутрішнім розписом стін та стелі.

Ризьку лютеранську церкву святого Петра вперше побудували ще в 1209 році з дерева. Храм декілька разів горів, поки не був зведений з каменю. Вежа храму має висоту понад 120 м, її шпиль сягає більш, ніж 2 м та тримає на своїй основі флюгер - 160-кілограмового металевого півня. Вежа церкви має ліфт, піднявшись на якому, можна потрапити на оглядовий майданчик, з якого відкривається чудовий панорамний вид на місто.

У середні віки місцеві жителі вірили, що якщо замурувати живих людей під час будівництва будь-якого об’єкта, то їхня душа оберігатиме свій останній прихисток від руйнувань та пожеж. Як би моторошно це не звучало, але жахлива традиція «працювала» справно, а будівлі храмів, за які добровільно віддавали своє життя монахи, залишилися неушкодженими протягом багатьох століть. Подібна ситуація склалася й довкола Ринкової площі, де, за легендою, також замурували невинну людину – студента-двієчника. Кажуть, у Ризі майже кожна стара будівля має свого заступника – душу, яка дбає про ту споруду, яка стала її в’язницею і де вона ніколи не знатиме спокою.

Місцеві подейкують, що в столиці й донині діє таємне товариство, яке промишляє подібними темними справами. А коли розпочинається якесь масштабне будівництво, то ледачкуваті студенти починають старанно вчитися, «здавати хвости» та відвідувати всі пари – від гріха подалі. Містично, але в латвійській столиці, де місцевим та туристам досить часто ввижаються примари, нещодавно встановили пам’ятник привиду – понад двометрова постать у мантії, що закриває все тіло статуї та створює образ загадковості і фатальності.

Ця маленька країна увічнила свої вузенькі вулички і у світових бестселерах. На вулицях Риги знімали такі відомі фільми, як «Шерлок Холмс і Доктор Ватсон» та «Місце зустрічі змінити не можна». Затишний дворик з адресою «Бейкер Стріт», щорічне святкування дня народження великого детектива, тематичний готель «а-ля Шерлок» та конспіративна квартира Штірліца - щороку приваблюють до столиці Латвії сотні тисяч туристів.

Кожен мандрівник, який побував у цій країні, повертається додому з міцним, настояним на травах «Ризьким бальзамом», який вже став своєрідною візитівкою держави, де проживає менше 2 мільйонів населення.

Швеція – заможна і проста. Її називають країною «Трьох корон» та Карлсонів, адже людей з таким прізвищем у країні проживає понад 300 тисяч.

Про шведські острови переповідають легенду: троль ніс дзеркало, воно випало і розсипалося на 30 тисяч шматочків - так виник Стокгольм. На 14 найбільших осколках засіяли місто, решта утворила архіпелаг. Найменші з островів: Гамла, Стан і Ріддархольмен, але саме на них туляться старі квартали Стокгольма - міста тіней, півтонів, імли і приглушеного світла. 50 відтінків сірого, какао і шафрану - ось його щоденна кольорова гама. Навіть світло восени і взимку тут включають лише 6-7 годин на добу, і то в енергозберігаючому режимі.

А ще Стокгольм називають містом без фіранок. Позаглядати у вікна - це додаткова атракція для туристів. Витріщатися на чуже приватне життя некультурно, але хоч-не-хоч - очі роблять свою соромну справу, ігноруючи докори сумління.

Колись в країні діяла заборона завішувати вікна в будинках - своєрідна антикорупційна практика, щоб кожен бачив, що його сусід живе за своїми доходами. Звичка піддивлятися вкоренилася у свідомості людей, і нині місцеві вже не приховують свого приватного життя.

Окрема тема - стокгольмське метро, яке називають найдовшою арт-галереєю в світі. Багато станцій, особливо на синій лінії, віддали під химерні інсталяції. Покликали відомих і не дуже митців - і взялися вкорінювати культуру під землею.

Королівський палац у Стокгольмі, наче безлика коробка, – до відчаю непривабливий. Недарма королівська династія віддає перевагу життю за містом. Почесна варта під парадним входом палацу хизується білими лижними черевиками. Охорону несуть і чоловіки, і жінки – гендерна рівність понад усе. Всередині, як і в більшості королівських будинків Європи, - все по-багатому і нічого оригінального. У ратушу один раз на рік, в грудні, злітається весь світовий бомонд, адже саме тут дають урочисту вечерю на честь нобелівських лауреатів.

Цікаво, що в Швеції не прийнято після закінчення школи відразу вступати до вишів. Молодь спочатку починає жити окремо від батьків, працевлаштовується, і лише через кілька років визначається з університетами. Тут не популярна «професія» домогосподарки. Більше половини матерів не визнають декретної відпустки - одразу після народження дитини виходять на роботу. До флори і фауни тут ставляться дуже бережно. Навіть за вбивство горобця вам можуть дати до 6 місяців виправних робіт. А відомий на весь світ «шведський стіл» почав активно використовуватися тут понад століття тому. Шведи не люблять церемонитися з оформленням і подаванням страв для своїх гостей, тому і придумали такий спосіб подачі їжі.

Швецію вважають однією з найщедріших країн світу. Ось уже кілька років поспіль їх пожертви бідним країнам перевищують 1% від річного ВВП держави - це абсолютний світовий рекорд. Рівень життя у шведів вважається вищим середнього, а сплачувати до 40% податків з сукупного сімейного доходу щомісяця – для місцевих норма. Натомість вони отримують державні гарантії на медичне обслуговування, навчання дітей та соціальний пакет – і все це безкоштовно.

В одязі місцеві обирають простоту і зручність. Їх щоденні образи не перевантажені дорогими речами, а навпаки - «дихають» природністю на натуральністю.

Зазвичай зі Швеції туристи привозять додому сувеніри із зображенням лося. Популярністю користуються й коники Дала (червоні дерев’яні фігурки у вигляді розписних конячок), атрибути шведських вікінгів та «Три корони», які використовуються як символ країни ще з середини XIV століття. Корони зображено на малому гербі країни, міській ратуші, фірмовому пиві, а також на емблемах збірних команд Швеції.

Тож подорожуйте, дивуйтесь, захоплюйтесь і повертайтесь додому.

Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: