12 Листопада | 2019 | 17:15

Є ким пишатися

Певно кожен вищий навчальний заклад може похвалитися студентами, до становлення та вагомих досягнень яких долучився педагогічний колектив вишу. Адже саме вони, звісно, після батьків, в певний період часу перехоплюють ініціативу у впливі на підростаючу молодь та не менше докладаються до «стрибка» в моральному та професійному становленні майбутнього нації. Сьогодні мова піде про студенток Вінницького коледжу НУХТ, красунь зі справжнім українським колоритом, активісток та дівчат з великим добрим серцем: Марину та Анну.

Не співом єдиним. Вінничанка Марина Кушниренко, студентка четвертого курсу зазначеного коледжу спеціальності «Менеджмент», два роки голова Студентської ради, чотири - співає в ансамблі народної пісні «Мрія», який діє при навчальному закладі. Дівчина переконана, що навчання у коледжі докорінно змінило її свідомість та погляди на життя, спонукаючи проявляти активність в усіх його сферах. Ще зі шкільних років дівчинка зацікавилася співом, але розкритися повною мірою їй допомогли лише педагоги з Вінницької школи мистецтв. Марина боялася, що, вступивши до вишу, в неї не залишиться часу на пісню. Втім, роззнайомившись із правилами вишу, усвідомила, що навчання і творчість сумісні. Після прослуховування до співочого колективу «Мрії», що складається з восьми учасниць на чолі з керівником Людмилою Іларіоновою, талановита студентка отримала можливість знову «творити голосом прекрасне». До репертуару «Мрії», окрім класичних народних пісень, віднедавна включили жартівливі композиції коміка Дзідзьо, романтику Олега Винника та патріотичну «Калину» співачки Альоші. Своїми виступами студентки не лише прикрашають святкові заходи коледжу, а й відвідують з благодійними виступами будинки для людей похилого віку, дитячі інтернати тощо. - Ще трішки і закінчуватиму навчання, в лютому – фініш, - розповідає про себе Марина.

- Найдужче сумуватиму за нашою дружною групою, яка складається з дев’ятнадцяти дівчат і лише одного хлопця. Ці роки ми провели без конфліктів та чвар, і навіть суто жіночий колектив не завадив справжній дружбі. Після навчання планую… навчання. Швидше за все, продовжуватиму здобуття професії в Національному університеті харчових технологій. Мама, знаючи мій творчий потенціал, пропонує вступати до університету культури, але я, мабуть, залишу цю сторону свого життя для хобі. Адже крім цього, я ще цікавлюся ізотерикою, астрологією, психологією, юриспруденцією. Хочу, щоб моя майбутня робота приносила задоволення, а не перетворилася на щоденне «відбувалово».

«Люблю дарувати людям радість». Анна Рудяк – студентка-волонтерка. Вона родом з Калинівського району, з села Іванів. Дівчина навчається на третьому курсі коледжу на харчового технолога. Навчальний заклад обрала за порадою односельчанок, приїхала на день відкритих дверей, сподобалося і залишилася здобувати професію.

«Волонтерити» студентка почала з перших місяців свого навчання у коледжі. Спочатку допомагала в складі благодійної організації «Сонячна країна», а після створення подібної структури при коледжі всі свої сили почала віддавати «Дорозі добра» (саме таку назву носить благодійне об’єднання, яке створили на базі вишу). Робити добро виявилося для Анни надзвичайно приємною та вдячною справою. - Емоції від поїздок не можливо передати словами, - розповідає волонтерка. - Очі людей, які світяться вогником надії, говорять самі за себе. Вони завжди чекають на відвідувачів, запам’ятовують наші імена, просять навідувати їх частіше, навіть без подарунків. Поза навчанням та доброчинністю дівчина любить куховарити, каже, що найкраще їй вдається український борщ. Але до рівня її дідуся, який готував цю страву в родині найсмачніше, на переконання дівчини, їй ще далеко.

- Волонтерство - виховує в наших дітях мораль, людяність, співпереживання та розуміння того, як буває важко і погано, тож потрібно шанувати те, що отримав від Бога - свою родину, друзів та можливості, які відкриває перед тобою життя. Цікаво, що наші студенти нині виступають рушійною силою нових волонтерських заходів, які вже регулярно проводяться як в нашому коледжі, так і поза його стінами. Діти підбадьорюють та стимулюють педагогів до щоразу нових поїздок та адресної допомоги незахищеним верствам населення. З часом наші студенти та вчителі зрозуміли, коли робиш добро, воно «затягує», спонукаючи й надалі займатися доброчинністю, - вважає заступник директора з виховної роботи закладу Наталя Любчак.

Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: