27 Листопада | 2019 | 16:28

Малює, щоб зберегти

Він знає стару Вінницю краще за багатьох корінних мешканців. Архітектура – його стихія, а тим паче, якщо вона несе в собі історичну складову. Вадим Ларіонов, змінивши місце проживання та обравши Вінницю своїм надійним та затишним пристанищем, закохався в її домашню архітектуру, яку досліджує та відтворює у своїх монохромних роботах.

 

До Вінниці Вадим Ларіонов переїхав з Донецька. Виріс він у родині вчительки та технолога громадського харчування. Батько довгий час працював директором відомого на весь Донецьк ресторану «Україна», а в проміжках між основною роботою завжди намагався викроїти хвилинку для творчої самореалізації. Ларіонов старший любив малювати з дитинства (особливо вдалими у нього виходили роботи виконані тушшю) і єдиного сина також зумів зацікавити цією тонкою та захопливою справою. Великий формат паперу найбільш підходив для масштабних авторських робіт батька, він часто давав малому Вадиму виконувати мілку креслярську роботу і тим самим виробляв у дитини відчуття відповідальності та значимості, адже йому (малому) довіряли серйозне завдання і він не хотів підвести чи розчарувати батька.

         В студентські роки наш герой всерйоз захопився кресленням та геометрією, адже це певною мірою межувало з його творчим хобі. Стару архітектуру Донецька він не вважав для себе привабливою, вона виглядала значно грубішою та не мала того салонного шику, який притаманний багатьом старим вінницьким будівлях.

         До 2014 року Вадим разом з родиною проживав на нині окупованому сході України. Вивчився на інженера, працював на заводі, далі подався в торгівлю. Коли розпочалися військові події, фірма-роботодавець не залишила на призволяще своїх працівників і найкращим з них запропонувала змінити місце роботи та місце проживання. Вінниця також була в переліку міст для переїзду і Вадим віддав перевагу саме їй. Тут далися взнаки відголоски навчання в школі, коли у випускному класі на екзамені з історії Вадиму випало підготувати творчу роботу на тему «Вінниця – столиця України». З того часу в юнака десь глибоко в серці віднайшла свою комірчинку симпатія до Вінниччини.

         Наше місто зачепило його передусім своєю історією, домашністю та сімейністю. Вадим каже, що великі мегаполіси, наче мурашники, що заховали свою історію під велетнями багатоповерхівками і тим втратили всю справжність. У великих містах людей цікавлять лише гроші, їх накопичення та пишне витрачання, а Вінниця, на думку нашого героя, ще не розгубила свою самобутність й поки не перетворилася на місце, де панують суто гроші.

         Своїми улюбленими місцями у Вінниці він називає Єрусалимку, Соборну та вулицю Оводова. Для Вадима Ларіонова – це «місця сили», де він набирається творчого натхнення, а після - поспішає додому творити свою шедевральну архітектуру на папері.  

            - Коли прогулююся Єрусалимкою, то можу віднайти такі дворики, куди вже давно не ступала людська нога, - розповідає новоспечений вінничанин. – Дерев’яні вікна, різьба, певна занедбаність старих будівель, але навіть в такому стані вони зберігають свою неперевершеність та шарм. Хоч я й не корінний житель, але своєю творчістю прагну підштовхнути вінничан пишатися своїм містом, знати свою історію, зокрема її архітектурну складову. Коли «відмалюю» Вінницю, то візьмуся за старовинні будівлі області, адже це такий об’ємний клондайк над яким можна буде працювати ще довгі роки. Для мене цікавим проєктом є навіть не будівля цілком, а її окремі елементи: ліпнина, фрески, різьба на вікнах чи дверях – такого вже тепер ніде не роблять і подібного оригінального декору залишилося дуже мало, навіть в межах цілої країни. Для себе зрозумів, що варто поспішити малювати, адже ця краса дуже швидко руйнується і, на жаль, відновлювати її не поспішають. Реставрація – це добре, але часто буває так, що після неї й від оригінала мало що залишається.     

         Вадим Ларіонов також розповів, що незабаром у нашому місті в колишньому будинку радіо, який знаходиться по вулиці Червонохрестівській, запрацює музей історії Вінниці, реставраційні роботи вже ведуться. І саме там він планує виставляти свої роботи на постійній основі. Сьогодні картини художника можна побачити у вінницькому «Музеї моделей транспорту», там виставлено вісім робіт, ще дві написані і готуються зайняти своє почесне місце в унікальній експозиції.

         Окрім будівель у натуральну величину, автор шукає натхнення в дореволюційних світлинах та на відкритках-фотографіях по яких, власне, й вивчає архітектурну історію Вінниці. Свої роботи він виконує в техніці «графіка» за допомогою звичайнісінької чорної кулькової ручки. Для створення наступних картин хоче спробувати свої сили у протилежному форматі «білим по чорному», тобто використовувати ручку з білим чорнилом на чорному полотні.

         Вадим Ларіонов має польське коріння зі сторони діда-фронтовика, який був відзначений медалями та орденами під час Другої світової війни. Донеччанин також має певне відношення до військової служби - звання офіцера запасу, яке він отримав паралельно з навчанням на кафедрі університету - але воїном себе не вважає.

            Ми намагалися не торкатися теми війни, яка нині вирує на сході країни, але хід розмови мимоволі вибудовував тонкі ниточки, які все ще пов’язують нашого героя із покинутою батьківщиною. Найрідніші люди, яких Вадим намагається навідувати якомога частіше, дорослий син від першого шлюбу, якого чоловік запрошував до Вінниці пожити, в душі сподіваючись, що той так само захопиться містом і полюбить його хоча б на половину, як його батько. Та марно… Донецьк для нього закритий, і вороття назад вже немає. Нині у Вадима нова сторінка життя, нова робота, нові захоплення і його творчість, яка завдяки Вінниці набула нового сенсу та особливих чорно-білих тонів.

Врізка 1. Реставрація – це добре, але буває так, що після неї від оригінала мало що залишається. 

Врізка 2. Варто поспішити малювати, адже ця краса дуже швидко руйнується і відновлювати її не поспішають.

Вікторія МЕЛЬНИК

Автор: Вікторія Мельник
Розповісти друзям: