11 Грудня | 2019 | 22:20

Розстріляний геній із Вінниці

Наш земляк Матвій Бронштейн у 29 років став доктором фізико-математичних наук, здійснив важливі відкриття, його називали «другим Ейнштейном». Але в тридцять ученого заарештували, а в 31 рік - розстріляли…

Матвій Петрович Бронштейн народився в листопаді 1906 р. у Вінниці. Батько був лікарем, а мама Фані Мойсеївна освіти не мала. У Матвія був брат-близнюк Ісидор і старша сестра Михайлина. В 1914-му батька як військового медика мобілізували на фронти Першої світової, повернувся він до родини через чотири роки. Матеріальна скрута змусила дружину з трьома дітьми виклопотати дозвіл переселитись до Києва, де її батько працював управителем маєтку в якогось купця. Їй дозволили перетнути «межу осілості» лише тому, що чоловік мав вищу освіту і воював.

Сестра Михайлина вчилась там у жіночій гімназії, а Матвій та Ісидор здобували освіту вдома і згодом успішно склали гімназійні іспити екстерном. Хлопчики багато читали, і вже тоді Митю особливо цікавила фізика та астрономія, а брата архітектура. У 1923 р. обидва вступили до електротехнікуму, та за рік були змушені його залишити - заробітку батька не вистачало на утримання сім’ї, тому вони пішли працювати на завод. Але самоосвіту не полишали.

У Києві науковим наставником юного Матвія був відомий фізик Петро Тартаковський. Невдовзі журнал Російського фізико-хімічного товариства надрукував першу статтю Матвія Бронштейна - «Об одном следствии гипотезы световых квантов». У той час до ідеї квантів (фотонів) ще в повній мірі не дійшов навіть славетний фізик Нільс Бор, із яким Матвій згодом познайомиться в Харкові на міжнародній конференції…

У 19 років М. Бронштейн написав працю про спектр рентгенівського випромінювання, яка була опублікована у престижному німецькому науковому журналі. А в 1926 р. юнак їде до Ленінграду, де вступає на фізичний факультет університету. Його друзями під час навчання були майбутні академіки Віктор Амбарцумян та Лев Ландау.

Матвій закінчив фізфак у 1930 р. й почав працювати в Ленінградському фізико-технічному інституті під керівництвом Ігоря Курчатова. Там молодий учений Бронштейн став співавтором хрестоматійної нині для астрофізиків формули - співвідношення Хопфа-Бронштейна про залежність температури поверхні зірки від її ефективної температури. У 1934 році за ці дослідження йому було присвоєно кандидатський ступінь без захисту дисертації.

Участь у Всесоюзному з’їзді фізиків в Одесі, блискуча доповідь про космологічні проблеми, численні наукові публікації та книги, передові дослідження з фізичної космології тощо. Він іще так багато міг би зробити. Може, отримав би Нобелівську премію, як інший наш земляк Залман Ваксман (хіба, може, якби теж потрапив за океан)... Але в 1937-му Бронштейн опинився у так званих розстрільних списках. Сам не знав про те, що «належить до антирадянської терористичної організації інтелігентів»…

Куда они бросили тело твое? В люк?

Где расстреливали? В подвале?

Слышал ли ты звук

Выстрела? Нет, едва ли.

Выстрел в затылок милосерд:

Вдребезги память.

Вспомнил ли ты тот рассвет?

Нет. Торопился падать.

Цей вірш написала вдова Матвія Бронштейна - Лідія Чуковська, донька відомого радянського письменника Корнія Чуковського (справжнє прізвище Корнєйчуков), яка прожила з коханим чоловіком лише два роки, а решту життя присвятила пошукам інформації про його знищення та відновленню його доброго імені.

Вони познайомились у 1931 році, а через три роки Чуковська розлучилася з першим з чоловіком і, забравши дочку, пов’язала свою долю з Бронштейном.

«Він був блискучий співрозмовник, ерудиція його здавалася неосяжною. Англійську, давньогрецьку, французьку літературу він знав так само добре, як і російську. В ньому було щось від пушкінського Моцарта - кипучий, життєрадісний, чарівний розум. Про нього як про фізика я судити не можу, але я бачив, з якою шаною ставилися до нього фахівці-вчені, яким благоговінням оточено його ім’я серед студентської молоді. Академік Іоффе, академік Вавілов говорили про нього як про людину з великим майбутнім». Так згадував про М. П. Бронштейна його тесть Корній Чуковський.

Але врятувати молодого фізика від репресивної машини не зміг ні впливовий тесть, ні друзі-науковці. За що його розстріляли? Власне, тоді й причин не потрібно було. Кажуть, за те, що відмовився написати у своїй книжці для дітей пропагандистську вигадку про те, що італієць Марконі буцімто вкрав винахід радіо в російського вченого Попова…

У липні 1937-го Бронштейн взяв відпустку і виїхав з Ленінграду на лікування в Кисловодськ, а по дорозі заїхав до Києва провідати батьків. У той час в його ленінградській квартирі, де лишались дружина з донькою, відбувся обшук. Лідія Чуковська кинулась шукати надійну людину, яка б терміново поїхала до Києва і попередила Матвія про загрозу арешту. Проте було літо і всі друзі були на відпочинку…

Матвія Бронштейна заарештовано 6 серпня 1937 р. в квартирі батьків та етаповано до Ленінграду. У телеграмі з Києва Лідії Чуковській батьки написали: «Митя затримався на невизначений час. Зясовуйте обставини. Бронштейни».

За нього заступилися видатні радянські вчені - Л. Мандельштам, С. Вавілов, А. Іоффе, письменники Маршак та Чуковський. Проте не змогли не лише врятувати, а й дізнатися щось про його подальшу долю. Дружина носила передачі, але одного дня їй сказали, що Бронштейн «вибув». До речі, в черзі до тюремного віконця Лідія познайомилася з Анною Ахматовою, яка носила передачі синові Леву Гумільову. Жінки дружили до самої смерті Ахматової.

Потім дружині Бронштейна чекісти збрехали, що її чоловікові присудили 10 років таборів без права листування. Лише за два роки вона дізналася про розстріл. А деякі подробиці перебування Матвія Бронштейна в Ленінградській тюрмі стали відомі через кілька десятиліть зі спогадів співкамерника.

Спочатку на допитах Бронштейн заперечував звинувачення, але після жорстоких катувань обмовив себе і підписав зізнання, що буцімто «справді є учасником контрреволюційної організації інтелігенції, яка діє в Ленінграді», і навіть визнав, що разом із однодумцями «ставив за мету вставлення в СРСР фашистської влади».

18 лютого 1938 р. відбувся суд, який тривав 20 хвилин. Видатного фізика розстріляли того ж дня, через 15 хвилин після оголошення вироку, і поховали в невідомій загальній ямі.

Після арешту Матвія приходили і за дружиною, документи на її арешт теж були оформлені. Але Лідія Чуковська то виїхала до Москви, то жила в Києві у чоловікових батьків. Може, енкаведисти не розшукали її або махнули рукою на «дружину ворога народу». Вона дожила до лютого 1996 року, була відомою правозахисницею, дружила з опальними Бродським і Ахматовою, захищала Сахарова і Пастернака, писала книги про в’язнів НКВС. У 1957-му домоглась офіційної довідки про посмертну реабілітацію чоловіка - «за відсутністю складу злочину». Написала про чоловіка повість «Прочерк», встановила йому символічний памятний знак на одному з місць поховань репресованих, хоча місце справжнього вічного спочинку Матвія Бронштейна невідоме.

* * *

Про долю уродженця Вінниці Матвія Бронштейна та про його внесок у науку нещодавно дізналися студенти Вінницького національного технічного університету під час наукової години «Розстріляна молодість». Розповідь ведучих Ганни Суровенко та Людмили Андронік базувалась на матеріалах, зібраних бібліотекарем Ольгою Бондар, супроводжувалась показом фотографій та кадрів з фільму «Матвій Бронштейн і Лідія Чуковська. Більше, ніж любов».

Що стосується долі його брата-близнюка, то Ісидор Бронштейн у 1941 р. під час евакуації разом із батьками захворів на тиф. Від цієї хвороби батьки померли, а йому пощастило вижити. З 1930 р. й до пенсії (крім років війни) працював економістом у Київських державних архітектурних майстернях, брав участь у розробці трьох генеральних планів розвитку Києва. Помер у 1984 році.

Автор: Юрій Сегеда
Розповісти друзям: