30 Січня | 2020 | 10:29

Дивний таксист на Балі

Наша землячка Іванна Матвієнко вже кілька років живе і працює в Китаї - викладає там англійську. Вона випускниця Вінницького педуніверситету і кількох міжнародних курсів, на яких удосконалювала свої знання мови та викладацьку майстерність. Також серед захоплень Іванни є література і живопис, а ще, звісно, мандрівки. Чимало цікавого розповідає про Китай, про тамтешні традиції та страви, про місто Шеньчжень, у якому мешкає, також про сусідні з КНР екзотичні тропічні країни, в яких має нагоду бувати. Тож пропонуємо нашим читачам її колоритне оповідання про пригоду, що сталась на острові-курорті Балі.

 

- Знаєте, я чую голоси. Я можу розмовляти з мертвими, - сказав уже по дорозі додому водій таксі, яке ми виняйняли на цілий день. На задньому сидінні весело щебетали моя 14-літня донька Лада і подруга Аня. Я була впевнена, що вони не почули нашу розмову з водієм, і, завмерши на мить, думала, що робити далі.

- А ви до лікаря звертались?- поставила я не найкращий варіант запитання, але це перше, що спало мені на думку.

- О,так! Вони нічого не можуть вдіяти. Та й взагалі мені заборонено водити автомобіль, бо бувають моменти, коли в голові стає темно, і я нічого не бачу

Я відчуваю, як моє тіло сильніше приростає до сидіння, очі свердлять лобове скло, вилазячи з орбіт.

- І часто приходять до вас мертві? - питаю. Я умовно зберігала спокій і намагалась надати нашій розмові невимушеності. Поки що це діяло, або, принаймні, мені так здавалось. Я розуміла, що мені потрібно було попередити дівчат, але так, щоб вони не здійняли паніки.

- То що там мертві? - повторила я запитання.

- Та ні, нечасто приходять. Зазвичай після заходу сонця. Ось, наприклад, минулого тижня приходив один...

Далі я вже не слухала. Важка і волога темрява розповзалась по Убуду, одному з міст Балі, заповнючи собою простір, як туман. Сонце, наче художник, пішло зі свого робочого місця, залишивши картину заходу: на блакитно-фіолетове полотно накидано різних відтінків червоного, від винного до молочно-полуничного, трохи жовтого, а джунглі додали смарагдово-зеленого. Захоплива картина, але...

Що далі темнішало, то більше моя шкіра ставала очима, спостерігаючи за найменшим рухом водія.

- Дівчата, слухайте мене уважно. Наш водій дещо дивна особа і чує голоси мертвих. Але мене більше бентежить те, що він нас уже двічі провіз по тому ж колу і везе вже втретє. Тому відшукайте щось гостре у ваших сумочках і будьте напоготові.

-Іванно, це все ти! Це тобі подобаються пригоди і все нестандартне! Це ти постійно притягуєш усе дивне!- почала панікувати Аня. - Ну чому, коли ми летимо на Мальдіви, то саме перед нашим бунгало живуть акули?! Ну чому саме в нашому номері тут в Убуді поселились кажани, летючі лисиці і ще якісь створіння, що кричать ночами не своїм голосом?! Чому саме до нашого порогуприповзла отруйна змія, яку працівники готелю ніяк не могли прогнати?! Чому серед усіх таксистів ти знайшла саме того, який чує голоси?!

- Мам, його вже чимось«вирубити» чи ще ні? - питає донька…

* * *

Балі - це індонезійський острів, розташований неподалік Яви, про нього я дізналась вперше з книги Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки», і він здавався таким недосяжним, як коштовний мінерал з іншої планети. А тут тобі все поруч - і Ява, і Балі, і Ломбок...

Ще заздалегідь ми вирішили значну частину нашої подорожі витратити на Убуд, який називають культурною столицею Балі, аби в достатній мірі відчути колорит місцевих вірувань і традицій. Індуїзм, а точніше його різновид, що називається «агама хінду дхарма», є релігією більшості населення Балі. Це суміш язичництва, буддизму та вчення Шиви, що прийшов з Індії. Будинки і храми тут оберігаються духами явищ природи, яких задобрюють фруктами та квітами. Балі відомий своїми магічними ритуалами, що покликані зберегти гармонію між людьми і богами,яких тут безліч.

Одним із таких ритуалів нас і зустрів Убуд. Це було щось схоже на похоронну процесію, але всі одягнені в біле, з квітами в корзинках ішли під музику не відомих мені народних інструментів. Це був лютий місяць, сезон дощів, але, на наше щастя, дощило лише вночі, а на ранок нас вітала чудова сонячна погода. Мені кортіло побувати в місцевій оселі, адже в кожному будинку обов’язково розташовується храм, а при вході тебе зустрічають з виряченими очима чи вишкіреними зубами витесані з каменю духи, що відлякують демонів.

Після виходу фільму «Їж. Молись. Кохай» знаменитістю став місцевий шаман, який грав у фільмі самого себе і до якого приходила героїня Джулії Робертс за порадою. Відшукати його адресу нам було нескладно, але, на жаль, серед живих того шамана вже не було. Але був його син, що продовжує справу батька. Після сеансу з усіма віщуваннями і читаннями по руках я ще раз підтвердила для себе давню просту істину: людина сама творець свого щастя. «Буде все так, як ти захочеш», - сказав шаман, відпускаючи мою руку...

На Балі ви отримаєте відпочинок на будь-який смак і гаманець. Магічні звуки джунглів, неймовірна флора і фауна, ліс мавп, де потрібно бути досить обережними, аби вас не обікрали ті мавпи, рисові тераси, діючі вулкани, йога, нічні клуби і серфінг, кухня - і місцева, і європейська; кавові плантації, де ви зможете скуштувати один із найдорожчих різновидів кави -«лювак», яку готують із зерен, що пропускає через себе однойменна тваринка. А ще музей Антоніо Бланко - іспанського художника, який, закохавшись в індонезійську танцівницю, залишився тут назавжди...

* * *

- Мам, то «вирубити» його чи ні? -повернув мене до реальності голос доньки.

- Спокійно,- кажу. Бачу людей попереду і прошу водія зупинитись,нібито, щоб зробити фото.

- Та будь ласка, бо нам заодно і дорогу треба запитати. Ваш готель в джунглях, а там я рідко буваю, тому й збився зі шляху,-відповів водій, і мені відлягло від серця...

- Ну все. Ми приїхали. Йдіть в номер, а я розрахуюсь, - сказала я дівчатам, рахуючи гроші в гаманці.

- То мені заїжджати за вами завтра? - питає таксист.

-Думаю, що ні. Ви добряче налякали моїх дівчат.

-Та то ж я пожартував. Ану, думаю, підсиплю трохи перцю, аби вам запам’ятався Убуд назавжди.

- Я вважаю, вам це вдалося. Дякую і гарного вам вечора.

-І вам дякую. Вам буде про що згадувати, відпочиваючи на пляжі в Нуса-Дуа.

-Зачекайте, але про Нуса-Дуа я вам і словечком не обмовилась. Звідки ви зна...?


Іванна МАТВІЄНКО

Розповісти друзям: