5 Лютого | 2020 | 14:15

Глибинка з перспективою

Назва населеного пункту - Лука (Тесівська сільська рада) Рік заснування - 1668 Площа - 142.5 га Населення - 117 осіб Інфраструктура - немає Відстань до обласного центру - 51км

«Це добре, що у Вінниці згадали про наше село, адже це як ніщо інше здатне підняти місцевим людям їх моральний дух», - при першій зустрічі зазначив корінний лучанин, родовід якого прослідковується ще з 1825 року, Олександр Козубовський.

Минуле. Вже понад дев’ять років, за фахом журналіст, за покликанням християнський історик, а з волі Божої церковний пастор, Олександр Володимирович, працюючи над архівами, по краплі вишуковує дані про маловідому історичну спадщину малесенької Луки, яка входить до Тесівської сільської ради, що у Літинському районі. Згодом краєзнавець планує оформити свою пошукову експедицію та структурувати інтелектуальну працю в краєзнавчій збірці про рідний край.

- Моє рідне село Лука було засноване старообрядцями в другій половині XVII ст., – почав розповідь Олександр Козубовський. - Перша письмова згадка про село датується 1668 роком, а свою назву населений пункт отримав від імені родоначальника поселення - Луки. Так тривало майже століття, і місцеве населення влаштовувало життя посеред дикої природи, поодаль від інших населених пунктів та розвитку цивілізації. До речі, в селі й досі збереглося кладовище тих перших старообрядців. В 1765 році на Поділля прийшли російські війська, які мали за мету цілеспрямовано винищити старообрядців. Лука стала безлюдним селом: господарства ліквідували, людей примусово виселили, а хати спорожніли. Але так тривало недовго: скоро цю територію заселили поляки. Село постійно потерпало від набігів монголо-татар і завжди було ласим шматком для загарбників.

Цікаво, що саме через Луку проходить реальний, але маловідомий широкому загалу, й досі існуючий, підземний хід (від Хмільника до Летичева), який збудували турки.

- У 1825 році в селі в єврейській родині довгий час переховувався відомий народний месник Устим Кармелюк. Досі в Луці не пересохла криниця Кармелюка, і саме тут він женихався до місцевої красуні Софії Олійник, але молодятам так і не судилося бути разом, - продовжує розповідь Олександр Володимирович. – В селі стоїть православна церква (1736 року) – невизнана пам’ятка архітектури, яку придбали і привезли в 1912 році з сусіднього села Свічна (Летичівського району). Певний час село належало до Подільського воєводства Летичівського повіту Хмільницького староства. Під час війни в тутешніх лісах діяв партизанський загін. Місцева жителька Марія Пінська за те, що майже рік переховувала у себе на горищі єврейську родину, удостоїлася почесного звання «Праведник народів світу». Її ім’я викарбуване на Алеї праведників світу в Єрусалимі. Її родич Матвій Пінський удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Під час війни чоловік був командиром танкового батальйону і здійснив вдалу військову операцію,  захопивши німецький військовий аеродром з 70 одиницями бойової техніки.

В 60-х роках минулого століття в Луці проживало майже 900 осіб, а нині офіційно – трохи за сотню.

- Ми знаходимося за кілометр від сусідньої Хмельницької області. А всім добре відомо, що окраїнам ніколи особливої уваги не приділялося. Якщо село не мало стратегічного значення, то його розвитком ніхто не переймався. Пріоритетними для місцевого населення тут завжди залишалися лісництво, землі та ставки. Лучанська земля також багата торф’яними покладами, що сягають до трьох метрів в землю. За часів розквіту тут потужно розвивали тваринницьку галузь та в промислових масштабах на сотнях гектарів культивували хміль. Вирощений хміль використовували в харчовій та медичній промисловості. Занепад села розпочався з розвалом Радянського Союзу, а згодом прогрес взагалі зійшов нанівець.

Сьогодення. Лука разом з Осічком, Іванівцями та Тесою входять до Тесівської сільської ради. Юрій Загамула, сільський голова, керує в громаді вже другу каденцію.

Тесівська громада не має власної школи і дитячого садка. Місцевих школярів щодня до навчального закладу сусідньої Шевченківської громади забирає автобус. Колись на чотири села було дві школи-дев’ятирічки, але останню з них, за браком фінансування, закрили ще чотири роки тому. На території сільської ради знаходиться одна бібліотека та клуб, два магазини та двічі на тиждень приїздить автолавка. Одиноких стареньких тут обслуговують сестри милосердя з територіального центру Літинського району.

- Щодо медичного забезпечення, то місцеві люди уклали договори з сімейним лікарем із села Кожухів. Лікарка приїздить в нашу громаду кожен другий вівторок місяця. Швидка за потреби прибуває вчасно то з Хмільника, то з Літина. До профільних лікарів люди їздять до районної лікарні, - розповідає Юрій Іванович.

Тричі на тиждень (середа, п’ятниця, неділя) до тесівських сіл приїздить рейсовий автобус. Його маршрут пролягає з Хмільника до Осічка, а далі до обласного центру. Автобус робить лише одну зворотню «ходку» на день, але й цьому місцеві дуже раді. Дільничний інспектор з Літина слідкує за порядком в селах, благо, значних правопорушень чи вагомих крадіжок не виникає. Сміття з подвір’їв збирають на місцеві сміттєзвалища, тут їх аж чотири. Дороги знаходяться в задовільному стані. Їх давно не ремонтували (це стосується як доріг районного значення, так і місцевого).

- В селах нашої громади - пічне опалення. У кожній хаті є грубки, пропалили -  і тепленько, - розповідає Юрій Загамула. - Водогону у нас немає і не було, «тягнути» його з інших населених пунктів далеко й дорого. До того ж кожне обійстя має власну криницю. Роботи по селах немає. Землю в основному обробляє велика сільгосптехніка, а місцеві більше зайняті у своїх власних господарствах: обробляють землю, глядять худобу. Болючим залишається питання ціни за здачу молока. Молокомонополісти пропонують ту ціну, яка не варта затраченого людського ресурсу.

Щодо децентралізації, то на сході сіл місцеві люди виявили бажання приєднатися до Літинської територіальної громади, але по Перспективному плану їх хочуть «віддати» до Хмільника.

- Ми вже їздили на прийом до обласного керівництва і висловлювали своє бачення майбутнього. Але поки до нас не дослухалися. До Хмільника нам ближче територіально, але душа більше тяжіє до Літина, адже там наші архіви, пенсійні справи, там всі структури знаходяться в центрі, що компактно і зручно для людей.

Загалом можна сказати, що Тесівські Луки, як і більшість сіл української глибинки, застрягли в «радянщині». Але щире та працьовите населення з надією таки сподівається на прорив, на те, що їхні діти й внуки не будуть соромитися свого походження, пишатимуться «корінням» та з легким серцем повертатимуться на малу Батьківщину, яка набуде другого дихання, а не доживатиме останніх днів.

Літинський район

 

Вікторія МЕЛЬНИК

Автор: Вікторія МЕЛЬНИК
Розповісти друзям: