20 Лютого | 2020 | 20:52

«У нас в Китаї карантин»

Вінничанка Іванна Матвієнко разом із дочкою-старшокласницею живе в китайському місті Шеньчжень, що в провінції Гуандун. А в сусідній провінції Хубей розташований епіцентр сумнозвісного коронавірусу - місто Ухань.

- Навіть після того, як вірус буде подолано, спогад про нього назавжди залишиться тривожним мікрочіпом у пам’яті, особливо для тих, хто перебував у самому епіцентрі подій, - каже Іванна. - Епідемія ще не закінчилась, чого чекати наступного дня - ми не знаємо. Щоранку вичитуємо кількість нових хворих і померлих… Ми з дочкою Ладою і подругою повернулися з камбоджійської відпустки саме напередодні цих подій. Зіставляючи кількість хворих з кількістю населення, хоча б лише міста Ухань, ми спочатку не дуже переймались вірусом, аж поки одного дня при вході в торговельний центр нам поміряли температуру і заборонили ввійти без масок. А ще через кілька днів охоронці нашого двору (живемо на 27-му поверсі, у дворі три висотних будинки) сказали, що посилки доставлятимуться лише до воріт і без маски ми не маємо права залишати квартиру…

За словами нашої землячки, в інтернент-чатах, зокрема й серед тамтешніх українців, обговорюють проблеми, які приніс вірус - хтось лише прилетів до Китаю і просить допомогти знайти дистанційну роботу, бо привезені гроші закінчуються і треба за щось жити; хтось отримує лише 50% зарплати у зв’язку з призупиненням сфери його праці, а хтось взагалі не отримує. Консульство України просить всіх українців повернутись додому, для цього було виділено кілька додаткових рейсів, а тих, хто перебуває в Ухані, просять заповнити онлайн реєстраційну форму для відслідковування їхнього стану здоров’я. Китайський уряд теж не забув про іноземців: усім китайцям були розіслані прохання скасувати плату за оренду житла у зв’язку з цими подіями.

 - Ще вкінці січня ми вийшли в магазин, бо колеги порадили запастись продуктами. Супермаркети вже були напівпорожні. Тепер необхідні покупки замовляємо через Інтернет, а курєри доставляють і залишають біля воріт нашого двору… Також кілька разів ми виходили з дому прогулятись - людей майже не було, а ті, що були, то навіть у масках намагались обходити один одного десятими дорогами.

Іванна Матвієнко викладає англійську в школі при філії Пекінського університету. Каже, що на роботі оголосили карантин і перейшли на дистанційне навчання. Добре, що зарплату й надалі платять у повному обсязі. Викладачі вдома записують відеоуроки, а учні мають розклад, за яким ці уроки транслюються.

- Отже, спочатку ми ще могли виходити, аж поки одна з моїх подруг і колег не попросила прихистити її в нашій квартирі. Ми, звичайно, погодились, але напередодні вийшов указ нікого стороннього не пускати навіть на територію двору. Тому довелось розповідати представникам влади жалісливу і майже правдиву історію: самотня дівчина опинилась у розпал епідемії зі своїми валізами просто на вулиці, бо власник квартири - погана людина - вирішив, що його родина має перечекати епідемію саме в тій квартирі, яку наймала в нього моя колега. Банківські картки у неї вкрали в аеропорту, тому в готелі жити не може... Цю історію мені довелось переказувати 5 разів, щоразу для вищої інстанції, та ще й підтверджувати документами: паспортами,  квитками, адресою, довідкою, скільки днів подруга перебуває на території Китаю. Мене знімали на камеру під час засідання з якимись чиновниками, я підписувала якісь зобов’язання… Вирок, тобто висновок: оскільки інкубаційний період вірусу триває 14 днів, то всім, хто перебуває в нашій квартирі, заборонено залишати її протягом двох тижнів, а в разі виникнення життєво необхідних потреб звернутись до охоронця, і він все доставить. Триває 10-ий день нашого «ув’язнення»...

Отак вони й нудьгують, наче три полонені красуні у високій вежі. Добре, що є Інтернет, завдяки чому працюють, вчаться, спілкуються з друзями, дізнаються новини. А ще куховарять, малюють, роблять фізичні вправи - активно, як у тренажерній залі, бо ж нема можливості погуляти. Нещодавно пережили справжній стрес, коли в Іванни заболіло горло і закрутило в носі. Але, слава Богу, то був не вірус, а якась, певно, бактеріальна ангіна - пополоскала фурациліном, і наступного дня минулося.

Але на питання, чи не хотіла б евакуюватися в Україну, відповідає, що ні, бо в Китаї почувається в безпеці. Там, певно, якби захворіла, то вірус змогли б виявити швидше, ніж в Україні. До того ж, нема гарантії, що не підхопиш цей грип дорогою до аеропорту. Маска не врятує, потрібні ще й спеціальні окуляри… Заспокоює і мобільний додаток, який відслідковує поширення хворих. За його даними, в радіусі кілометра навколо будинку, де живуть наші землячки, інфікованих нема. Також нема хворих на новий коронавірус серед їхніх друзів, колег та знайомих.

Автор: Юрій Сегеда
Розповісти друзям: