4 Березня | 2020 | 14:52

Академік із Жахнівки

Постаті відомого українського мовознавця Михайла Калиновича, що народився 1888 року в Жахнівці Тиврівського району, було присвячено нещодавні історико-лінгвістичні читання у Вінницькій академії неперервної освіти.

Михайло Якович Калинович навчався у Петербурзькому та Київському університетах, викладав у Києві мовознавство, порівняльну граматику, індоєвропейські мови, був академіком, директором Інституту мовознавства ім. О. Потебні, знав десятки мов.

Завідувач кафедри філології та гуманітарних наук Вінницької академії неперервної освіти професор Олексій Струкевич зазначив, що зустрічається суперечлива оцінка одного з напрямків діяльності видатного земляка. Зокрема, дехто вважає Калиновича прихильником зближення української та російської мов, бо саме під його редакцією вийшов словник, який у колах мовознавців прозвали не російсько-українським, а російсько-російським…

Вагомий внесок М. Калиновича в індологію відзначив науковець Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України Юрій Завгородній. За його словами, Михайло Якович багато зробив як дослідник санскриту (давньоіндійської літературної мови) та давньоіндійської літератури. Сам чимало перекладав і досліджував у цьому напрямку, а коли готувалось видання творів Лесі Українки, саме він встановлював нумерацію та назви гімнів з «Рігведи», які вона переклала.

Про вшанування пам’яті академіка в рідному селі розповіли вчителька Людмила Коротинська, керівник музею М. Калиновича в Жахнівці, та юний екскурсовод цього музею Максим Титко.

Поділився спогадами і колишній директор Жахнівської школи Євген Гудименко. Розказав, як будувалась у селі нова школа, багато випускників якої стали видатними людьми. Згадав свою дружину і колегу Тамару Олексіївну, старший брат якої, професор-ендокринолог Борис Зелінський, був одружений із внучатою племінницею Калиновича Оленою Дмитрівною. Вона (Олена Зелінська, кандидат медичних наук, педіатр) також розказала про свою бабусю, рідну сестру Михайла Калиновича, яка стала першим медиком у цій багатій на науковців родині.

А доцент кафедри філології Вінницької академії неперервної освіти Тетяна Галич, представниця відомого в Жахнівці роду Черніїв, показала сімейну реліквію - Біблію, яку колись подарував її родині Михайло Калинович. Участь у читаннях взяли також провідний методист центру народної творчості, поетеса, депутат обласної ради Жанна Дмитренко, керівник Центру вивчення генеалогії «Пращур» Віктор Долецький, представниця ГО «Берегиня» Валентина Іванішина.

Почесною гостею зібрання була рідна онучка Михайла Калиновича Людмила Романівна Калинович, фахівець із германських мов.

- Від старшого брата, теж Михайла, я дізналася, що Михайло Якович не любив слова «дідусь», стилістично його не відчував і називав себе дідом по відношенню до свого онука, - розповіла Людмила Романівна. - Я дякую долі, що мені пощастило народитися в такій родині. Але ми з моїм дідом розминулись у часі. Коли народилась я, він пішов із життя - рано, трагічно. Про це в родині мало говорили. Я вже в дорослому віці дізналася, як це сталося, зі щоденників моєї бабусі…

Слід зазначити, що смерть академіка М. Я. Калиновича (16 січня 1949 р. в Києві) має і «неофіційну» версію: він, скоріш за все, викинувся з вікна багатоповерхівки, не витримавши репресивного тиску влади.

- Постать Калиновича вимальовувалася в моїй уяві поступово, - продовжує Людмила Калинович. - Ми не розминулись у просторі, бо я виростала в помешканні, де він жив, серед його книг, речей, серед людей, які його знали і любили. Щодо його бібліотеки, то це теж трагічна історія: вона майже вся загинула, крім улюблених книг, які він забрав під час евакуації до Уфи. А тими книгами, які лишились удома, палили німецькі офіцери, що були в нашій квартирі. Про це розповіли сусіди, які залишалися там…

Людмила Калинович також переказала спогад бабусі: її з майбутнім чоловіком Михайлом Калиновичем познайомив на гімназійному балу брат, поет-неокласик Володимир Отроковський, що навчався з Калиновичем у приватній гімназії Павла Галагана в Києві. Дізналися присутні також, що юний Калинович стажувався в університеті Лейпцигу, де в колі лінгвістів зустрічався з Ніцше. Мав продовжити навчання в Сорбонні, але почалась Перша світова і він повернувся до Києва…

Ще один цікавий спогад. Академік Калинович любив пєси Ібсена і казав: «Нащо мені читати його у слабких перекладах?». Тому за рік вивчив норвезьку мову. Він уже на той час знав близьку до неї шведську. За словами Калиновича, що більше знаєш мов, то легше вивчити наступну… А єдиний син Михайла Калиновича, батько пані Людмили, теж обрав шлях лінгвіста і все життя перекладав з англійської.

Згадали добрим словом і журналіста Володимира Очеретного, який повернув на Вінниччину память про Калиновича, ініціював створення музею в Жахнівці. Саме на прохання Очеретного онучка вченого передавала з Києва для експозиції особисті речі видатного земляка, а талановитий скульптор Володимир Луцак створював бюст і меморіальну дошку.

Автор: Юрій Сегеда
Розповісти друзям: