Античні  секрети Хмільницького Побожжя

Думенки-Соколова-Крутнів-Голодьки-Широка Гребля

Південний Буг (античний «Гіпаніс») історично слугував точкою дотику кількох культур. Зі сходу води Гіпаніса виступали межею іраномовних кочівницьких племен (сарматів). Північніше Південного Бугу селилися землероби-слов’яни. Південний захід обіймали германомовні та, частково, кельтські племена. Такою була мапа Вінницького Побожжя в буремні роки Великого переселення народів (III-VII століть нашої ери), коли кочівники воювали проти готів за право сусідства з Римською імперією, а слов’яни вимушено переховувалися від хижих ворогів у дрімучих лісах і глибоких заболочених балках.

      Хмільницьким Побожжям я називаю течію Південного Бугу в межах сучасного Хмільницького району. Ця територія – північно-західний край Вінниччини, де греко-римські впливи мали би відчуватися значно менше, аніж на Могилів-Подільщині чи Ямпільщині. Однак дані археології свідчать про інше: щодалі від стрімкої течії Дністра розташовуються прадавні землеробські поселення та стоянки, то більше зростають шанси віднайти в їхніх культурних пластах залишки античної кераміки, повноцінних жител і навіть римські монети!

      Перший секрет Хмільницького Побожжя – його клімат. Оскільки землі Хмільницького району в ІІІ-V століттях нашої ери охоплював масивний лісовий покрив, його мешканці мали більше змоги пережити міграційні навали. Подністров’я ж, відкрите для всіх охочих племен, такої географічної можливості не надавало своїм жителям… Як бачимо, хмільницькі ліси дозволили надовго зберегтися їхнім автохтонним мешканцям, тоді як степи й лісостепи Півдня Вінниччини спрямували більшу частину свого історичного населення в небуття…

      Піша мандрівка адміністративною межею Хмельницької та Вінницької областей проводить до с. Думенки. Тут, на узбіччі найближчої до Південного Бугу правобережної тераси, заховалося справжнє городище. Археологи прозвали його «Думенки-3», оскільки Думенки славляться також трипільським і бронзовим пластами знахідок (відповідно, існують «Думенки-1», «Думенки-2»). Це городище належить Черняхівській археологічній культурі (ІІ-V ст. нашої ери). Перші знахідки, датовані черняхівськими часами, зроблено на сільському кладовищі (поблизу церкви Покрови Пресвятої Богородиці).

      Подорож залишками думенківського городища доцільно починати біля церкви. Далі, минаючи кладовище, потрібно рухатися до річки. У тих місцях ландшафтна розвідка показала ймовірність існування системи валів, зведених черняхівськими поселенцями за сарматським зразком (бачимо тут вплив кочівників на землеробів!). Весь археологічний комплекс охоплює територію 1100 × 100 м.

      Звісно, найбільшою бідою городища залишається його теперішнє землеробське використання (така собі реінкарнація діяльності наших черняхівських предків у сучасному вимірі).

      Село Думенки дало археологам кілька десятків унікальних зразків черняхівської кружальної кераміки. Більша частина артефактів, віднайдених «білими» та «чорними» дослідниками, мають яскраво виражену германську «атрибуцію» (тобто приналежність). Неодноразово керамічні «черепки» траплялися і тутешнім господарям. Про це згадувалося в записах столітньої давнини.

      Поміж фахівцями-германістами досі живе легенда про рунічні символи, віднайдені біля населеного пункту. Під час німецької окупації (1941-1944 рр.) на межі Вінницької та Хмельницької областей (зокрема, вздовж течії Південного Бугу) декілька разів з’являлася нацистська дослідницька група, ототожнена зі спеціальною науковою командою «Спадку предків» (мається на увазі т. зв. «Інститут Аненербе»). Можливо, саме тоді Хмільницький район втратив свої унікальні рунічні символи?

      Американська мапа готського розселення в Україні

Готи, контролюючи терени сучасної Вінницької області, в ІІ-IV ст. н. е. вели жваву торгівлю з римлянами. Де-юре вони навіть укладали з Римською імперією т. зв. «федератські угоди», визнаючи формальне підпорядкування римським імператорам. Останнє дозволяло готам брати участь в економічному житті Середземноморського басейну. Належні римлянам Балкани вітали поставки меду, воску, а також предметів ковальського мистецтва, експортованих готами з Центральної та Північної України. Верхня течія античного Гіпаніса (нашого Бугу) вважалася мостом Степового Півдня в глибини Лісової Півночі. Ймовірно, готи облаштовували вздовж верхнього плину Бугу свої факторії (торговельно-ремісничі поселення). Так зароджувалися контакти зі слов’янським субстратом (латинське слово «субстрат» в цьому випадку означає етнічну основу населення).

      Підсумую. Думенки, колись досліджувані німецькою окупаційною адміністрацією, дають хорошу поживу для історичних роздумів. Ландшафтна розвідка свідчить про культурний вплив кочовиків-сарматів, керамічні рештки мають очевидно германське (готське) походження, тоді як безпосередня локація городища натякає на його слов’янське обличчя.

      Соколова – наступне село Хмільниччини. Його археологічне дослідження нещодавно провів Д. Л. Гаскевич (2017 р.). Тут теж присутнє справжнє розмаїття культурних шарів. Свої скарби пропонують поселення Бронзової доби і середньовіччя. Свого часу Соколова славилася козацькими традиціями, неподалік розташовувалося декілька козацьких хуторів. Ця місцевість залишалася ареною запеклих боїв між козаками та польською шляхтою в 1648-1651 рр.

      Античні сліди містить городище «Соколова-2». Для орієнтування на місцевості тут знову слід використовувати сільське кладовище. Південний захід села багатий залишками фортифікаційних споруд («валів»), поміж якими, на прибузькому лівобережному плато, проживали черняхівці (швидше за все, готи).

      Найпридатнішим місцем для облаштування пункту (можна припустити, що йдеться знову про факторію) виявилася долина соколовського струмка. Нині струмок живить Південний Буг. Однак кліматично-географічні спостереження дозволяють припустити: в ІІ-V століттях струмок і сам був повнокровною річкою. Черняхівці любили такі місцини, де гирла, заплави та тераси створювали умови для природних гаваней. Відповідно, торговельні подорожі сприяли залюдненню нових територій і зведенню нових оборонних споруд. Як і «Думенки-3», «Соколова-2» презентує вінницьким любителям давнини декілька традиційних зразків черняхівської кружальної кераміки.

      Неподалік Соколової, у мальовничому селі Крутнів, ще 1984-го виявив прадавні археологічні шари П. І. Хавлюк. Основні викопні матеріали презентують черняхівську культуру (ІІ-V ст. нашої ери). Населений пункт вважається одним із форпостів т. зв. Вельбарської культури ІІ-ІІІ ст. (в глобальному сенсі – складова Черняхівської культури), що асоціюється з міграцією готів від Балтики до Чорного моря (міграція відбувалася близько 150-240 рр. н. е.).

      Носіями вельбарської керамічної традиції часто називають германомовні племена готів, скірів, ругів, гепідів. У Крутневі віднайдено саме вельбарську ліпну кераміку, що свідчить про постій готського населення. Різноманіття керамічних зразків (як вельбарських ліпних, так і слов’янських гончарних) посилюється рештками потужного «металургійного комбінату» часів пізньої античності. Мається на увазі розташований у селі залізоплавильний центр. Тутешня продукція могла потрапляти готськими торговельними «каналами» (від факторії до факторії) аж на терени Подністров’я, Бессарабії та, можливо, Римської Дакії! Розміри візуалізованих знахідок дають уявлення про широкий розмах залізоплавильного виробництва, його передусім військове призначення.

      Розмір Крутнівського городища – 450 × 150 м. На превеликий жаль, воно майже повністю зруйноване будівельними та землеробськими роботами.

      Рухаємося далі бузьким правобережжям. Краєвиди не встигають змінитися, а мандрівники вже потрапляють в нове село – Голодьки. За пізньої козаччини тут стояв монастир, де, на думку окремих учених, зберігалася втрачена нині бібліотека. Археологічні розкопки дозволили віднайти під церквою ряд підземних ходів і провалів. У селі локалізовано кам’яний хрест, датований «1393 роком». Словом, історична спадщина Голодьків справді чимала.

      У 1982 р. дослідник П. І. Хавлюк відкрив тут ще й пізньотрипільське поселення ІІІ тис. до н. е. Тоді ж він знайшов залишки черняхівського городища ІІ-IV ст. н. е.

      Черняхівські Голодьки охоплювали територію 440 × 50 м. Розташоване на схилах правобічного прирічкового плато городище мало потужну систему фортифікацій. У цьому нам допомагають пересвідчитися новіші дослідження М. В. Потупчика (2008). Він не лише відкрив дві групи курганних могильників, але і систему валів. Перша група включає сорок віднайдених пам’яток, тоді як друга – одинадцять.

      Скіфський курган у с. Широка Гребля

Знищений культурний шар досить багатий на залишки суто черняхівської гончарної кераміки. У Голодьках містилися не тільки вельбарські зразки, але і пізні готські. До речі, більшість голодьківських слов’янських реліквій відносяться до київсько-руського городища Х-ХІ ст.

      Південно-східніше простяглося село Широка Гребля, що по праву мало би зватися археологічним центром Північної Вінниччини. Принаймні, для Хмільницького району Широка Гребля могли би стати певним аналогом «туристичної Мекки».

      Місцеве черняхівське городище охоплює 600 × 200 м, але характеризується вкрай щедрими рештками змішаної готсько-сарматсько-слов’янської життєдіяльності. По-перше, в Широкій Греблі віднайдено чітко слов’янські зразки орнаментації, які дозволяють провести їх розрізнення з германськими розписами. По-друге, Широка Гребля залишається місцем зосередження ліпної кераміки вельбарського типу, що дозволяє проголосити село важливим центром германської міграції. По-третє, саме в Широкій Греблі збереглися фрагменти житлової забудови ІІ-V ст. н. е.!

      Місце городища в с. Голодьки

Підкреслю: житлова забудова для археологічних пам’яток Вінницької області сама по собі є чимось унікальним. Однак Широка Гребля дивує всіх любителів старовини масштабним енеолітичним містечком із матеріалами трипільських, бронзових, скіфських часів. Доведена присутність скіфів у межах села. Зокрема, віднайдено трипільські житла, пізньобронзові вали, повноцінний скіфський курган, черняхівське поселення ІІ-IV ст. н. е., а також слов’янське городище VIII ст. н. е.

      Опрацюванню знахідок із Широкої Греблі П. І. Хавлюк присвятив 1961-1982 роки. Залишається тільки сподіватися, що в майбутньому його справа знайде достойних продовжувачів.

P.S. У наступній статті йтиметься про археологічні дослідження ХІХ ст. на Хмільниччині, спроби нацистських псевдонауковців відшукати «скарби давніх готів». Робота над історичним путівником римськими, готськими та візантійськими старожитностями Вінниччини триває. Далі буде!

Віктор МЕЛЬНИК,

кандидат політичних наук, юрист,

викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

лавреат преії імені Миколи Лукаша за переклади з латини, член НСЖУ