А тепер вони – офіцери

Дев’ятеро молодих лейтенантів поповнили лави військової частини 3008 Національної гвардії України. Серед них є і учасники АТО.

Як розповіла пресофіцер в/ч 3008 Анна Лазуренко, перший день служби новоспечених офіцерів почався зі знайомства з колективом. На плацу військової частини дев’ятьох випускників Національної академії Національної гвардії України представив особовому складу командир частини – полковник Володимир Джула.

– Ви розпочинаєте свій офіцерський шлях з бойової військової частини 3008. Передавайте свої знання, навчайте підлеглих та будьте прикладом, адже ви – майбутнє покоління Національної гвардії України. На вас покладаються значні сподівання, велика відповідальність з честю нести високе звання офіцера, – зазначив у вітальному слові командир частини.

– У своїх навичках я цілком впевнений, бо знаю, що, по-перше, треба бути людиною, лише потім офіцером. Зі студентських часів я почав цікавитись військовим життям, тому без жодних вагань вирішив отримати військову освіту, – каже нещодавній курсант, а нині лейтенант Ярослав Лях.

А для молодого офіцера Костянтина Торбаса стартом військової кар’єри стала строкова служба. Нині він вже вдруге переступив поріг частини 3008.

Костянтин Анатолійович Торбас народився 19 жовтня 1994 р. в Лопатинцях Шаргородського району. Навчався у Вінницькому медичному коледжі ім. Данила Заболотного, потім близько року працював у Стрижавській виправній колонії строгого режиму, після чого вступив до лав Національної гвардії України.

– Строкову службу я проходив у цій же військовій частині, потім став військовослужбовцем за контрактом, служив санінструктором, – розповідає Костянтин Торбас. – Поїхав в АТО, там теж був медиком на блокпостах. Це було з березня по кінець травня 2017 року – Бахмут, Михайлівка, Капітанівка та інші позиції. Доводилося стикатися з тим, що ранньою весною внаслідок холодної і вогкої погоди багато солдатів хворіли – перемерзли, перестояли, застудились, була висока температура, запалення, доводилось надавати допомогу… Потім я повернувся у військову частину і після 2 тижнів відпустки вступив у Харків до академії НГУ. Чотири роки відучився, був там командиром відділення. За рейтинговою системою посів 23-є місце серед 99 курсантів. Мав можливість обирати місце служби, вибрав в/ч 3008 і прийшов сюди служити.

На питання про родину мій співрозмовник розповідає, що його мама Галина – бухгалтер, покійний батько Анатолій Анатолійович Торбас мав професію, пов’язану з флотом (був слюсарем-мотористом), але за фахом працював недовго… А рідний дядько – Олександр Анатолійович Торбас – лікар, підполковник санітарної служби у відставці, був начальником лікарні Стрижавської колонії.

– Мама, як будь-яка мама, хвилювалася, але схвалила моє рішення, сказала: «Якщо ти так вирішив – служи, це твій вибір». Особливо хвилювалась, коли я їхав в АТО. Я їй сказав про це лише за 3 дні до виїзду, – згадує Костянтин.

Вибір свого життєвого шляху він мотивує тим, що завжди прихильно ставився до війська і вважає службу в армії обов’язковою для чоловіка.

– Кожен чоловік повинен відслужити, відчути це. Я б не сказав «віддати борг батьківщині», але побути в цій справі, стати чоловіком. А потім, якщо тобі це подобається – залишаєшся, якщо ні – йдеш на «гражданку». На жаль, багато є «маминих і татових діток», хлюпиків, які не мають загартування, скаржаться, що не виспались у суботу чи що треба багато займатися, багато вчити в інституті… Небагато. Просто вони не знають, що іноді можна тиждень по 3 години спати, бо є служба, є обов’язок, який треба виконувати. Є відповідальність, коли ти даєш присягу. Всі кричать про права, але є і обов’язки. Якщо ти гідно їх виконуєш, то в тебе, звичайно, є і права…

Таку позицію висловлює лейтенант Костянтин Торбас. Звісно, провідним мотивом піти служити в АТО називає патріотизм. Коли почалась війна на Сході України, він саме навчався в медколеджі. Каже, тоді не пішов добровольцем лише тому, що батьки дуже хотіли, аби він закінчив навчання.

А тепер у лейтенанта Торбаса нове звання і нова відповідальність.

– У мене в підпорядкуванні люди, за яких я відповідаю – 24 солдати, зі мною 25. У будь-яких аспектах і проблемах я беру участь, надаю допомогу, слідкую, щоб вони виконували свої обов’язки і щоб не порушувались їхні права.

За словами полковника Володимира Джули, молоді гвардійські кадри стануть потужним підкріпленням для в/ч 3008. Далі в офіцерів нетривале введення у посаду і вже справжні бойові завдання. Тож тепер вони мають впроваджувати свої знання в практичну службу, набувати досвіду та долати тернистий офіцерський шлях.

Юрій СЕГЕДА