Була і дояркою, і бригадиром, і вагарем…

Ганна Базишена з Обухова відзначила 80–річний ювілей

Того дня в її просторому й ошатному будинку на вулиці Аграрній, 31 в Обухові Мурованокуриловецької громади чекали на гостей. Першими вшанувати іменинницю прийшли співзасновник ФГ «Вищеольчедаївське» Володимир Іванович Дмитрук і начальник відділу кадрів Світлана Михайлівна Треско. Така у них багаторічна традиція – вітати з визначними датами в житті кращих трудівників великого колективу. А Ганна Петрівна Базишена якраз із тієї когорти. Це людина, чиє прізвище понад сорок років не сходило зі сторінок місцевої преси й служило  взірцем надійної порядності і для керівників, і рядових працівників господарства.

Вона народилася в багатодітній сім’ї лихого сорок першого, де було вже четверо  хлопців. Батька і найстаршого брата Василя призвали у перші дні  війни на фронт. Зраненими та все-таки живими повернулися вони додому. Можна  лише зараз уявити, якою щемливо-слізною була тоді їхня перша зустріч із маленькою Ганнусею…

Дівча росло розумним, допитливим і дорослішало не за роками. У школі мріяла про дальшу науку, хотіла вивчитися на бухгалтера, але доля розпорядилася по-своєму. У неповні вісімнадцять закохалася в односельчанина Володю Базишена і вийшла заміж.

• Він тоді «крутив» світло на фермі у Вищеольчедаєві, і через два місяці після нашого весілля йому запропонували таку ж посаду в сусідньому Обухівському відділенні цукрокомбінату, – згадує Ганна Петрівна. – Ми не мали іншого вибору, як погодитися, бо й мене кликали в доярки і пообіцяли житло. Однокімнатна квартира в радгоспній багатоповерхівці здавалася для нас земним раєм. У 1960 році народився наш первісток Сашко, через п’ять років – Павлик. А дитинство Всеволода пройшло уже в трикімнатній квартирі, яку дали чоловікові після закінчення технікуму механізації. До кінця днів своїх він працював інженером з охорони праці радгоспу. Ми прожили в парі сорок років, з яких сім – будували свою хату…

То був непростий період життя Володимира і Ганни Базишених. Дуже вже їм хотілося вийти з «комуни». Заради того, щоб зібрати гроші на будівництво, завели велике підсобне господарство. Окрім свиней, курей, качок тримали ще й по три корови з телятками. Основний тягар домашніх клопотів лягав, звісно, на плечі дружини. Вона зараз дивується, де бралися тоді сили, щоб встигати і на фермі вправлятися з роботою, і вдома давати раду.

• Приємно мене тішить, що сини не підводили нас, не давали приводу для мороки, бо не тягнулися за ними «золоті» верби. Слухалися, добре вчилися і росли роботящими. Старший вже на пенсії, живе в селі Роздолівка, Павло і Всеволод працюють на залізничній станції Котюжани і мешкають в Обухові. Маю я сім внуків і стільки ж правнуків. Як збираємося часом разом, то тісно в хаті робиться. От і тепер мають всі з’їхатися до мене…
• Нехай це не звучить надто піднесено, але слів з пісні не викидають – на таких сумлінних і старанних людях, як Ганна Петрівна Базишена тримається не тільки наше господарство, а й вся Україна,  – каже з повагою Володимир Дмитрук. – Люди її покоління гартовані нелегким життям, і вони знають йому ціну… Я прийшов в Обухів на роботу, коли сьогоднішня ювілярка була ще молодою і ходила вже в передовиках. Багато разів перевіряв її порядність і надійність у нестандартних ситуаціях, бо авторитет рядової доярки інколи важив більше, аніж  слово керівника. Найчастіше це стосувалося трудової дисципліни. За простоту і прямолінійність Ганну Петрівну поважали й цінували люди. З цих міркувань я виходив, коли призначав її бригадиром ферми. І вона не підвела мене – вісім років відпрацювала на цій посаді. А як вони гарно співали на фермі, я просто захоплювався…

Сорок один рік трудового стажу має Ганна Петрівна. Навіть після виходу на пенсію ще продовжувала трудитися на фермі. Потім була вагарем і завтоком. А коли приїжджали в господарство газетярі, то обов’язково їм організовували зустріч з нею. Випало й автору цих слів писати свого часу про бригадира ферми Ганну Базишену. Метка на слово, вона могла в очі і правду-матінку «рубанути», і похвалою не обділити кого треба…

Старість Ганни Петрівни зігріта теплою турботою про неї сина Всеволода, невістки Світлани та їхніх дітей Максима і Ярослава,  які проживають в одному будинку.

З роси й води вам, шановна ювілярко! На многії літа!

Віктор Зеленюк, власкор «Вінниччини»

Мурованокуриловецька громада

На знімку. Володимир Дмитрук і Світлана Треско вітають Ганну Базишену.

Фото автора