Білим по білому, низзю та качалочкою –
так здавна вишивали на Поділлі і так вміє народна майстриня Олена Тригуб
Нещодавно у світлиці обласного Центру народної творчості відбулося відкриття персональної виставки Олени Тригуб «Осяйне Подільське вишиття». В експозиції представлено понад 30 вишитих робіт (рушники, сорочки, картини, серветки, сукня, запаски та ін.) і 70 писанок.
Родом Олена з Погребищенського району, але вже багато років живе і працює у Київській області. Зокрема, дванадцять років Олена Тригуб працювала бухгалтером в Акціонерному товаристві «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (м.Київ). Така серйозна, «основна» робота не завадила їй сягнути висот майстерності в жанрі традиційної вишивки, причому на професійному рівні.



Уявіть лише, маючи за плечима Київський національний університет імені Вадима Гетьмана і кваліфікацію магістра з обліку та аудиту, дівчина вирішила досконало опанувати і вивчити різні жанри та техніки вишивки. Для цього закінчила Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. Михайла Бойчука (2011-2017 рр.), де освоїла мистецтво художньої вишивки і моделювання костюма.
– Родом я з Новофастова Погребищенського району. Коли гостювала у бабусі Ганни, завжди захоплювалась її хатою, буквально заквітчаною вишиванками, картинами, подушками, доріжками. Усе було таке барвисте, ошатне, а головне – створене умілими бабусиними руками. А була вона здібна – і вишивала, і пряла, і ткала однаково вправно. Хтозна, можлив, така схильність у мене і спадкова, але навчилась я цьому вмінню трішки пізніше. Серйозний інтерес до вишивки відчувала в 9 класі, коли ми на уроках почали вишивати хрестиком. Перші успіхи вирішили підкріпити наступними, а відтоді голку з п’яльцями з рук не випускала, – згадує свої перші творчі кроки пані Олена.
Своїх захоплень не полишала усі подальші роки, закінчуючи навчання у школі, здобуваючи профільний фах у виші, зрештою, працюючи за фахом у престижному закладі. Творче та раціональне, яке вдало поєднує її характер, допомогло розкритися здібностям на повну міру вже у молодому віці.



Нині Олена Тригуб володіє різними техніками вишивки, мережок та змережування (близько 100). У 2016 році вона вперше презентувала свої роботи на виставку «Кращий твір року» Національної спілки майстрів народного мистецтва України (м. Київ). В травні 2017 року вона пройшла атестацію на народного майстра. Відтоді список участі молодої майстрині в обласних та всеукраїнських виставках, семінарах і симпозіумах зріс до двох десятків. У 2018 році вона була удостоєна стипендії Президента України для молодих майстрів народного мистецтва. Згадує, що це була дуже приємна подія, але така удача «не звалилась з небес» на голову.
– Я досить послідовно до цього йшла, доклала чимало зусиль. Вперше мені порадили подати заявку для стипендії після виставки в Спілці народних майстрів. Сама участь у такій виставці – певна міра визнання майстерності, адже аматорів туди не допускають. В них є задача на збереження та поширення народної традиції, усіх канонів, усіх нюансів потрібно дотримуватись. Я тоді ще навчалась в інституті, але багато чого вже знала та вміла. Подала свої роботи – і виграла стипендію. Кошти, звісно, пішли на витратні матеріали, наукову літературу (вона зовсім недешева), подорожі у музеї. Адже стипендія на це й націлена: дати молодому майстру можливість розвиватися, – пригадує радісну подію молода майстриня.
Чим більше Олена Тригуб вивчає давнє народне мистецтво, чим більше практикується – тим більше таємниць побуту минулого дізнається, тим краще розбирається у стилістиці, нюансах колористики, техніках швів рідного Поділля та інших регіонів України.



– Чомусь поширена думка, що вишивка білим по білому – надбання лише полтавського регіону. Зовсім ні – вона часто зустрічалася і на Поділлі, і на Франківщині, і на українському Поліссі. Коли досліджувала старовинні сорочки, відзначала, що на білим по білому ще запускали бісер. У давнину для вишивки в нас також широко використовувались гладьові техніки, а мережок – трошки менше. Не рідкість і солов’їні вічка – але це складна техніка. А на рушниках часто використовували вишивку качалочкою – це теж гладьова техніка, така вишивка з лиця і вивороту однакова. Кажуть, що техніки двосторонньої, однакової вишивки – це найстаріші техніки. Ними оздоблювали тканину ще до поширення хрестика, який «опанував» Україну з 19 століття, – поділилась спостереженнями Олена Валеріївна.
І зізнається, що їй особисто найбільше подобається вишивати низзю. Особливість техніки – вона вишивається з виворотної сторони, виходить ніби як негатив. Є низь трьох видів – горизональна, вертикальна і «з замочком». Остання – найскладніша, звісно, і нею володіє героїня нашої публікації. Раніше на Поділлі саме низзю вишивали обрядові речі. Особливо на півдні Вінниччини. А ось більше на схід та в центрі низь чергується з хрестиком, але там зберігся оригінальний, автентичний крій сорочок.
І сорочки давнього покрою шиє та вишиває Олена Тригуб.



– Це почала робити тільки кілька останніх років. Щоразу вони в мене інакші, ще жодна робота не повторилась. Усе роблю власноруч, усе вручну – від крою до шиття та вишивки. І зшиваю певними швами, без машинки. На виставці представлені дві останніх сорочки – їх змогла пошити за півтора місяця. Коли повертаюсь з роботи, то можу вишивати і до першої години ночі, і ще зранку годинку приділити, – це мене не втомлює. Мені цікаві техніки, традиції, особливості вишивки усіх регіонів України та навіть закордону. Але найбільше душа лежить до рідного Поділля та малої батьківщини – ніжного, скромного Погребищенського краю. Мої витоки звідси, цією землею пишаюсь і намагаюсь прославити її, як можу, – щиро розповідає обдарована жінка.
Окреме місце в її творчості займають вишиті картини – цей жанр відноситься до більш авторського, фантазійного, що дає можливість відійти від канонів, але й використати цілком традиційні техніки. Не менше уваги приділяє і писанкарству – у цю весняну пору, в очікуванні величного свята, саме з’являється натхнення їх творити.
Виставка триватиме до 20 квітня.
Юлія РАЗАНОВА