Випікання короваю – це справжнє мистецтво, або Солодке хобі Людмили Михайловської
Кажуть, що світла людина завжди прагне подарувати іншим часточку свого тепла і любові. Поруч із нею робиться легко на серці й на обличчі з’являється посмішка, а якщо до цієї душевної краси додати ще й пригорщу солодощів, то це мова про миловиду й чарівну жінку Людмилу Михайловську, визнану далеко за межами Мурованих Куриловець майстриню кондитерського ремесла вищої категорії.
Такі задатки у мене, мабуть, спадкові
За фахом Людмила Миколаївна інженер-будівельник, свого часу закінчила Вінницький політехнічний інститут і вже понад два десятки років працює у відділі земельних ресурсів Мурованокуриловецької селищної ради. А дарувати солодку радість оточуючим – це її захоплення з дитячого минулого, яке з роками стало своєрідною другою професією і приємним доповненням до основного виду трудової діяльності.
– Такі природні задатки у мене, мабуть, спадкові, – каже пані Людмила. – Бабуся Вєра була кухаркою на весіллях, вміла випікати смачний хліб з рум’яною скоринкою, великі пироги з гарбузом, горохом, капустою, яблуками… Піч у неї, здається і не вистигала, а приємний запах постійно витав над нашою хатою в центрі Роздолівки. Добре пам’ятаю і прабабусю Настю, яка вчила мене малювати квіти і особливо завитки у них. Вона казала, що все в Божому світі починається із завитка – і життя людини, і квітки теж…
Прабабуся дуже гарно розмальовувала писанки перед Великоднем. До неї, казала, завжди черга парубків стояла за яйцями-крашанками. У ті часи хлопці дарували їх дівчатам, і кожен старався вибрати найкращу. А ще вона розмальовувала миски, які красувалися в людей у мисниках. Я завжди згадую її слова про те, що добре людині в житті, яка має своє ремесло – вона ніколи не пропаде з голоду. Пройшло з того часу вже багато років, і тепер я розумію глибокий зміст мудрої думки моєї прабабусі Насті.
У кожної людини є своя місія на землі, своє призначення. Щаслива та людина, яка прислухається до свого внутрішнього голосу і, незважаючи на труднощі, на перешкоди, поступово втілює в життя свої задуми, свої захоплення. І яке то щастя, коли вона бачить кінцевий результат.
Пекла торти, а коровай був моїм фаворитом
Ось так і в Людмили Михайловської. З дитинства вона любила поратися на кухні, любила пекти для своїх рідних, для друзів. А на своє весілля всі солодощі приготувала сама. Люди в селі аж дивувалися – яка здібна у них землячка!
– П’ять років тому я захопилася випічкою та оздобленням святкових тортів. Багато інформації черпала із соцмереж. Через фейсбук познайомилася з кондитерами-самоучками. Поступово опановувала різні рецепти. Кожен тортик як всередині, так і зовні індивідуальний. Як не буває однакових людей, так і тортики всі різні. Завжди підлаштовуюсь під смаки замовника і стараюсь зробити так, щоб людині додати святкового настрою.
Торти пекла, але коровай завжди був моїм фаворитом. Якось у соцмережі я налагодила контакти зі своєю тезкою Людмилою Миколаївною Шокало, яка надихнула мене на випічку короваїв. Переймаючи її досвід із відео, я крок за кроком опанувала нову для себе справу і отримала сертифікат майстрині вищої категорії з виготовлення та декорування короваю за технологією наставниці. Нині вже маю свій рецепт короваю.
Як би з часом не змінювалися весільні обряди, коровай все одно є обов’язковим атрибутом цього святкового дійства. Його і нині вважають не просто смачною здобою, а й символом народження нової сім’ї. І хочеться максимально зберегти українські традиції, відтворюючи їх у сучасній інтерпретації.
За словами Людмили Михайловської, їй дуже подобається працювати з дріжджовим тістом, «воно наче живе, наче дихає в руках, а щоб випічка була ідеальною, багато залежить від складників, тому вибираю продукти лише високої якості й у перевірених виробників. Перш ніж братися за випікання короваю, налаштовуюся душевно. Починаю з молитви і думаю тільки про хороше, а іноді приспівую українські народні пісні – так краще працюється і веселіше на серці. Заміс роблю вручну. Коровай печу за два-три дні до весілля, тому що він повинен дозріти.
Її здобою смакують в Україні, за кордоном і на передовій
Дуже люблю, коли при випіканні хата наповнюється особливим запахом ванілі. Випікання короваю – це справжнє мистецтво. Найбільше мені подобається одягати (наряджати) весільний хліб, то не зрівняти ні з чим. Вся ця процедура проходить на одному подиху. Прибирати коровай – це як писати картину!
У день перед випічкою короваю власноруч із прісного тіста готую (випікаю) прикраси – троянди, маки, листочки, колоски, лебеді, обручки).
Кожне замовлення для мене – особливе. Дуже радію, коли люди кажуть: «Приберіть нам коровай на свій смак». Це означає, що мені довіряють. При цьому не люблю копіювати чиїсь роботи – виробила вже власний почерк. Це, знаєте, як клеймо на золотій обручці…
Я настільки люблю цю справу, що іноді заради неї менше часу приділяю своїм рідним. Але вони мене розуміють і підтримують. За це я їм дуже вдячна!
Випіканням здоби Людмила Миколаївна займається вечорами та у вільний від роботи час, перетворюючи своє заняття на магію святкового дійства. Її тортами і короваями, тістечками і зефіром, пташиним молоком і кексами люди смакують в Україні та за кордоном і навіть на передовій, куди майстриня передавала свою продукцію місцевими волонтерами.
Віктор ЗЕЛЕНЮК,
власкор «Вінниччини»
Фото автора та з домашнього архіву Людмили Михайловської
Муровані Курилівці
