Вмить поділилося життя на до і після…
Чотири страшних звістки наприкінці квітня, одна за одною, сколихнули Бар. Чорне крило війни вкотре зачепило місцеву громаду – в боях за Україну загинули Олександр Черниш, Андрій Тхак, Сергій Дроздов і Олексій Кучерук.
Надзвичайно високу ціну платимо ми за свободу і незалежність від ненависних окупантів. Нашим захисникам жити й жити б, дітей ростити… Вони ж відлетіли у небесне військо, стали Ангелами-охоронцями нашими…
Ще чотири життя забрала ця жахлива війна. Ще чотири родини втратили коханих чоловіків, люблячих батьків, рідних синів… Та скільки ще їх мужніх наших воїнів поляже, щоб настав мир? Дай Боже нам сили витримати це горе… Нестерпний біль втрати не можна описати словами.
Одразу після жахливої звістки у соцмережі з’явилися такі повідомлення.
«Черниш Олександр Олександрович. Герой, який віддав своє життя за Україну… Випускник Барського автомобільно-дорожнього технікуму 1994 року, про якого залишилося в альма-матер стільки гарних спогадів…
Студент групи ДМ-31 Олександр Черниш брав найактивнішу участь у громадському житті технікуму, постійно займався у спортивних секціях. Щирий, добрий, товариський. Таким він запам’ятався викладачам.
Надзвичайно важко усвідомлювати, що клята війна обірвала на 47-му році життя земний шлях ще одного мужнього воїна, гідного сина рідної землі. В душі України, зодягненої вже більше двох місяців у чорну хустину, з’явилася ще одна кривава рана.
Невимовний біль і в наших серцях. У глибокій скорботі колектив ВСП «Барський фаховий коледж транспорту та будівництва НТУ» запалює свічу пам’яті, незгасний вогонь якої завжди нагадуватиме про полеглого в ім’я України випускника, барчанина Олександра Черниша. Вічна і світла пам’ять Герою! Глибокі співчуття його родині…».
- Ось так у мить ділиться життя… на до і після, – написала дружина Олександра Черниша Павліна, – …Я дякую тобі мій коханий за все, що було у нас… За кожну хвилину… За щасливі миті, за двох соколів – хлопців-синів (так схожих на тебе)… Ти любив життя, спішив жити… Любив батьків, родину, друзів, дітей і весь цей білий світ… Ти майстер від Бога, у тебе золоті руки… Велике серце… Щира душа… Ти мій янгол… Ти завжди мені говорив: «Я поруч, знай, і де б ти не була… знай… я завжди прийду до тебе…»
Війна… Ти прийшов… Янголом… І тепер завжди будеш зі мною… Мій захисник… Мій чоловік… Мій коханий…
«З сумом повідомляємо про те, що 28 квітня віддав своє життя за Україну барчанин, головний сержант, Герой, син, чоловік і батько, друг і вірний побратим Тхак Андрій В’ячеславович, 1988 року народження.
Висловлюємо співчуття родині загиблого Героя, який віддав своє життя за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Світла пам’ять! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!» – написали на сайті Барської міськради.
І майже зразу ж наступна інформація: «Громада у страшенній скорботі. Нестерпний біль, який шматує серце на дрібні шматочки. Жах, який проймає кожну клітинку тіла. Відчуття відчаю. Сльози та ненависть. Розбита та роздерта земля під ногами.
Кривава війна без жалю забрала наших Героїв, безстрашних синів України, земляків, молодшого сержанта Дроздова Сергія Анатолійовича та старшого солдата Кучерука Олексія Олександровича.Дроздов
Немає прощення росії за кров, сльози і горе наших людей, нашої землі. З невимовним болем пишемо про цю трагедію та висловлюємо найщиріші співчуття батькам, дружинам, дітям, рідним і друзям, побратимам Героїв України.
Нехай земля буде пухом, а небо раєм нашим захисникам.
Ми повинні пам’ятати, якою дорогою ціною дається кожна хвилина мирного життя та незалежність України.
Вічна слава і шана українським Героям і вічна їм пам’ять! Герої не вмирають!».
А дружина Олексія Кучерука Людмила вилила своє горе у Фейсбуці такими словами: «Ти залишив нас на півдороги, як же нам цей біль знести? Любий наш, рідненький, прости, що в останню хвилину не було нас поруч, щоб тебе спасти!
Ми так і не встигли набутися разом… насолодитися спокійним, тихим сімейним життя, натішитися дітьми разом! Все мало бути! Але…».
Щирі співчуття рідним та близьким Героїв!
Віктор Зеленюк.
