Волонтерська кухня працює у ліцеї

Про цей «гарячий цех», де виготовляють домашню смакоту для воїнів, нам розповів письменник Олег Чорногуз. Каже, зазирнувши до кухні в Уладівському ліцеї, побачив «гектари вареників» і «дівчат різного віку», які самовіддано роблять добру справу – ліплять, варять, смажать, печуть силу-силенну страв для захисників України.

Ліцей села Уладівка (раніше Літинського району, нині Іванівської громади) став справжнім центром волонтерства, до роботи якого приєднались жителі всієї округи. За словами директора ліцею Олександра Масного, волонтерити колектив почав ще у 2004 році під час Помаранчевої революції.

– Ми тоді попросили просто принести печиво, пиріжки. А в результаті зібрали й відправили ледь не 2 тонни продуктів на 7 тисяч гривень за тодішніми цінами. Люди давали, хто що міг, везли велосипедами, санчатами. Така згуртованість і щирість тоді дуже вразили. Потім волонтерство відновилось у 2014 році з початком війни на Сході. Ми по три-чотири рази на рік збирали продукти, а 1 вересня і на останній дзвоник зносили питну воду. Був клич, щоб одна дитина принесла мінімум пляшку води, але зносили не по пляшці, а значно більше. А після того, як 24 лютого війна набула широкомасштабного характеру, ця справа сколихнулась і посилилась. Причина загальновідома: війна сприймається всім народом як спільна трагедія, як народна війна. Так колись місцеве населення в Галичині та інших регіонах України підтримувало воїнів УПА. У наших краях теж був осередок повстанського руху. І от ця історія повторилася через вісім десятиліть, – каже Олександр Масний, який за фахом учитель історії.

Колектив ліцею невеликий (23 вчителі та 15 осіб техперсоналу), і майже в кожній другій родині членів цього колективу на фронті перебуває хтось із близьких – чоловік, син чи зять.

– Спочатку збирали кошти, потім налагодили збір і приготування продуктів, ліцей став буквально центром, навколо якого закрутилося все це волонтерство, – продовжує Олександр Дмитрович. – Приєдналися село, батьки учнів, сусідні села Журавна, Олександрівка, Матяшівка, Іванопіль, інші колективи, школи, дитячі садочки. З’явилися свої лідери, ініціатори, організатори. Фермери давали свиней, ПрАТ «МХП» давало курчат. На Великдень дівчата напекли близько 1500 пасок (Оксана Дідук сама спекла вдома сто) і передали на передову…

 Головним чином ми спеціалізуємося на м’ясі: відбивні, запечене м’ясо і сало, котлети, тушені ребра, вареники з ребрами, перемащені смальцем із цибулькою. Дехто дивується: в житті стільки вареників не бачили. Також, бувало, по три тисячі налисників з сиром накручували і передавали. Тушонки не робимо, бо вистачає там хлопцям консервації. Дуже їм смакує наше, воно свіже, домашнє, зроблене з любов’ю, зі спеціями. Адже дівчата наші – майстрині та господині.

Директор розповів, що рушієм і мозковим центром цієї справи стали вчительки Наталя Степанівна Пастух і Лариса Павлівна Веселюк. Також у «пекельній кухні» все крутиться навколо кухаря ліцею Наталії Юзвак, яка виконує колосальну роботу. Працюють і вчителі, і техперсонал, і учні. Велику підтримку надають фермери Володимир Веселюк із сином – зокрема, змололи машину пшениці й роздають борошно людям, які роблять пиріжки, вареники й налисники… А доставляти усю цю смакоту до бійців на фронт допомагає ГО «Волонтери Хмільника», яку очолює Микола Михальнюк. З ним уладівчани співпрацюють ще з 2014-го.

– Коли стало тепліше, виникла проблема, як доставляти страви свіжими, щоб не зіпсувались. Волонтерський центр нам допоміг ящиками з пінопласту, оббитими всередині фольгою – такі своєрідні холодильники. А щоб підтримувалась температура, ми морозимо воду в пластикових пляшках і цими пляшками з льодом перекладаємо продукти. Мій син В’ячеслав воює на Херсонщині, одна партія нашої допомоги потрапила й до нього. Каже: все гаразд, охолоджене, свіже, смачне.

До речі, для директорового сина В’ячеслава Масного це вже третій етап війни. Спочатку він 18 лютого 2014 року, у той «Чорний вівторок», був поранений на Євромайдані. Потім у 2015-му, будучи студентом, під час канікул пішов у Добровольчий батальйон «ОУН» і воював кілька місяців біля Пісків. А цьогоріч 24 лютого раненько відправив дружину й сина до батька, а сам знову пішов на фронт.

Отже, з березня волонтерська кухня Уладівського ліцею передала на передову два десятки великих партій такої смачної та калорійної допомоги для захисників. Географія постачання – від Чернігова до Херсона. Як розповідали волонтери з Хмільника, везли одного разу уладівські смаколики військовим у Бучу, але коли зустрілися з місцевими, які були під окупацією, то частину роздали і їм.

Звісно, про уладівських та інших волонтерок і волонтерів варто розповідати – не лише щоб похвалити, а й щоб інші брали приклад. Вважаємо також, що треба розповісти і про їхню проблему: на кухні в ліцеї перегорів тен у плиті, жінкам довелося допікати смаколики у своїх домашніх духовках і печах. Спробували замовити новий тен, але він нестандартний, плита стара… Добре було б, аби хтось допоміг придбати нову плиту, яка служитиме і для перемоги ЗСУ, і для харчування учнів.

Юрій СЕГЕДА