Війна – територія контрастів

Бачив, як орки в липні під Бахмутом з «градів» палили пшеничні поля, аби лиш не дати зібрати.

А у вересні під Донецьком ганяли комбайнера «ураганом». Але він все одно змолотив соняшник ще й назбирав ось таке от залізяччя (на фото). Подвійний врожай виходить, тільки те залізо чомусь ніхто не купує.

Тут вискакуєш вночі на асфальтовану дорогу – а в ямці від міни гріється котяра, ловить залишки денного тепла.

Тут заглянеш в занедбаний покинутий сад – а там сортовий виноград. Смачний, майже як вдома. Зробиш пару кроків в сторону – а там дуло стирчить, то «мішка» (танк)  відпочиває, мабуть, вночі трудився.

Тут в полі під самою Авдіївкою пасеться табун диких коней – мабуть, вирвались із розваленої ферми, така собі Асканія Нова.

Тут фазани по дорозі гуляють, як кури, по двору.

Тут вдень отримуєш звістку про евакуацію «300»-го побратима, а ввечері приймаєш пологи в кішки.

Загалом тут є все, крім негрів і поляків, про яких так люблять триндіти москальські пропагандисти. Ну не можуть вони, бідолахи, принизитись до усвідомлення того, що їм по шиї насипають не якісь віртуальні «найомнікі», а звичайні українські менеджери, будівельники, інженери, айтішники, водії і навіть майстер СТО з-під Чернівців.

Отак і живем…

Сергій ОСТАПЕНКО