«Війна – це не час для експериментів»

А безвідповідальний патріотизм інколи буває гірший за шахрайство та спекуляцію.

Зараз усі кинулися «робити бронежилети», точніше «плитконоски» чи «бронепластини». Але словом «бронепластини» можна лише умовно назвати те, що наші умільці варганять «з гівна і палиць» (точніше з ресор та іншої сталі) для наших захисників.

Запам’ятайте, іноді краще взагалі без бронежилета, ніж з бронежилетом, який проб’ють! Так прилетить тільки куля, а так ще й шматок плити разом з кулею та уламками.

А тепер найважливіше:

майже усі перевіряють свою пластину на стандартному патроні зі звичайною кулею ПС зі сталевим сердечником 7.62х39; 5.45 х 39, вихваляючись своїми результатами (які нікчемні, оскільки такий патрон майже нічого загартованого не пробиває), зовсім не усвідомлюючи, що калібр не має значення, а ключове — це тип патрона (їх кілька десятків).

Основний патрон на озброєнні РФ – це 5.45 х 39 увага!!! з індексом 7Н10, тобто, ПП патрон з кулею підвищеної пробивності зі сталевим термозміцненим сердечником.

Такий боєприпас не витримує майже жодна плита зі звичайної сталі (включаючи загартовану).

 Тим самим, виготовляючи такі плити, створюєте впевненість бійця у своїй захищеності, зменшуєте його маневреність через вагу та робите йому більшу шкоду у разі поранення, погіршуючи бойові характеристики нашої армії.

Тому закликаю: не витрачайте час, кошти та ресурси на виробництво плит із неброньованої сталі.

Виготовляти бронепластини можна тільки з БРОНЕСТАЛІ, наприклад:

– Armox 600, товщина від 5,5 мм до 8 мм.

– Armox 550, товщина від 6 мм до 8 мм.

– Armox 500, товщина 8 мм.

– Milux 600, товщина 6-8 мм.

– Armstal 600, товщина від 5,5 мм до 8 мм.

– Armstal 550, товщина від 6 мм до 8 мм.

– Armstal 500, товщина 8 мм.

– Milux 600, товщина 6-8 мм.

Можливі інші варіанти, найголовніше це твердість від 50 до 60 НRC одиниць.

Я щиро захоплююсь усіма тими, хто хоче допомогти і захистити наших воїнів, але я наполягаю на тому, щоб кожен робив те, що він вміє найкраще, і допомагав у тій сфері, в якій він фахівець, саме в цьому випадку ми переможемо.

Слава Україні!

Будь ласка, донесіть цю інформацію до всіх українців, які роблять пластини. Дякую

Олександр ГРОМ,

вінничанин

Від редакції: ми вдячні нашим захисникам, котрі пішли служити до Українського війська чи у ряди Тероборони. Вдячні також всім волонтерам, благодійникам та меценатам, котрі чим можуть допомагають Збройним Силам та переселенцям.

Але виникає цілком резонне питання: а як так сталось, що на восьмому році війни з Росією, знаючи, що вона стягує війська і готує повномасштабне вторгнення, у нас знову не виявилось найнеобхіднішого.

Як у 2014 році ми знову просимо в Заходу шоломи та бронежилети. А оскільки їх не вистачає (а саме такий висновок напрошується із допису Олександра Грома), «бодяжимо» їх самі по гаражах і майстернях.

Де наші «Вільхи», «Сапсани» і «Нептуни»? Далекобійні потужні  ракети супроти наземних і морських цілей, які вже б давно мали бути на бойовому чергуванні й прасувати всі аеродроми в Росії, Білорусі та Криму, звідки постійно вилітають літаки, щоб бомбити українські міста й села.

Чому так довго «телились» із створенням загонів Територіальної оборони, що дозволило ворогу без проблем захопити ряд прикордонних населених пунктів? І хто за це має нести відповідальність?

З якою метою замість того, аби вкладати кошти у розбудову війська, мільярдні суми вкладались у будівництво доріг та мостів?

Хто ігнорував всі попередження західних розвідок, які казали, «що Путін стягує війська і готується до нападу»? Хто відповідав: «Не нагнітайте, не відлякуйте інвесторів. Все буде добре. У травні всі підемо на шашлики…»

Шашлики… У травні… Цілком можливо. Під звуки сирен повітряної тривоги.

Звісно, Україна переможе московську орду. У цьому нема жодного сумніву. Але на порушені вище питання однаково доведеться давати відповіді, серед яких найголовніше: де наша українська потужна зброя, яка б могла відбити бажання воювати в будь-якого окупанта?  Не час для експериментів.