Вінницькі футболісти «з вершин і низин»

Перед війною київські динамівці повернули собі титул чемпіонів України, але мінімально відстаючи в незавершеному через вторгнення ворога розіграші від «Шахтаря», торік знову втратили першість. До того ж у нинішньому сезоні стартували далеко не найкраще. Тим часом за всіх обставин лідерами команди залишалися наші земляки Віктор Циганков і Віталій Буяльський.

Ми вже писали, що нинішнього року вінничанин Циганков доволі вдало дебютував в найвищому дивізіоні першості Іспанії. І хоча «Жирона» з середини турнірної таблиці купила його порівняно дешево, зате вводила в гру обережно, дбайливо, поступово додаючи ігрового часу. І Віктор не розчарував прихильників команди, впевнено просуваючись у ній на лідерські позиції.

Що стосується калинівчанина Буяльського, то за відсутності в «Динамо» зразкових нападників цей атакувальний півзахисник так і залишається основною ударною силою. У нинішній першості він має 11 голів (усі з гри, жодного пенальті), поступаючись на час написання цих рядків лише одним результативним ударом нападнику «Дніпра-1» Артему Довбику. Попереднього тижня саме ці команди грали між собою, кияни мінімально перемогли, і єдиний у грі гол забив саме Віталій. Щоправда, в ході матчу вже після свистка судді легіонер-костолом зумисне вдарив нашого земляка по ногах. І це чітко видно на запису. Але рефері замість того, аби показати пряму червону супернику, показав її Буяльському вже по закінченні матчу, очевидно, за пред’явлені претензії щодо якості суддівства.

Що стосується оборонця динамівців Олександра Тимчика родом із села Крикливець колишнього Крижопільського району, то минулого року виглядав пристойно і в складі своєї команди, і в національній збірній України. Навіть по голу забив там і там, що для гравця його амплуа похвально. Нинішнього ж року він чомусь із поля зору тренерського штабу здебільшого випадає, вияснити причини цього поки що не вдалося.

А де багаторічний капітан юнацьких та молодіжних збірних України захисник Петро Харжевський з Ладижина? Адже часто кістяк тих команд у перспективі складає основу національної збірної України. Часто, але не завжди. Після виступів за львівські команди наш земляк опинився в «Маріуполі», який виступає лише в Першій лізі. Та ще й команда опинилася серед аутсайдерів. Шкода, бо дуже перспективним захисником виглядав наш земляк.

Свого часу непогано виступав у юнацьких збірних і колишній динамівець Євген Чумак із смт Глухівці, що поблизу Козятина. Прославився тим, що під час дебюту за киян у важливому матчі зумів відзначитись гарним голом. Але в одній з провідних українських команд витримати конкуренцію, в тому числі й з легіонерами, було непросто, відтак Євген надовго відправився по орендах. Виступав за наші «Говерлу», «Зірку», «Карпати», «Десну», дві білоруські команди, по одній – грузинській і туркменській й аж три узбецькі. Нині він там же, в самаркандському «Динамо». Хоч і на пострадянському просторі, але побачив світу чоловік.

Валерій Федорчук народився на сусідній Хмельниччині, але у футбольних колах його вважають насамперед вихованцем вінницького «Світанку». Біографія Валерія також цікава, йому теж довелось покочувати, щоправда, по Україні – лише невеличкий відрізок часу провів у Латвії. Пройшов понад десяток вітчизняних клубів, включно з київським «Динамо» і «Дніпром», у складі якого став фіналістом Ліги Європи (2014/15 р.). Останнім часом виступав за «Рух». Але нещодавно 34-річний Федорчук вирішив завершити футбольну кар’єру.

Непросто було витримати конкуренцію в донецькому «Шахтарі» й вінничанину Андрію Борячуку, хоча дебютував удало, виступав за збірні різного віку і навіть за національну збірну України. Також грав за «Маріуполь», турецьку й угорську команди, за вже згадуваний «Рух», а нині чинна його орендна угода з харківським «Металіст 1925». До речі, 26-річний Андрій є молодшим братом одного з лідерів вінницької «Ниви» Олександра Борячука. Як справи в цій команді, постараємось розповісти в наступних числах нашої газети.

Коли підсумовувати, здебільшого ситуації у відомих нам футболістів-земляків далеко не блискучі. Але не це головне. Головне те, як кожен з них знаходить (і чи знаходить?) можливості допомогти рідній країні вистояти в боротьбі з озвірілим ворогом і перемогти його.

Микола КАВУН