«Головне, щоб натхнення не пропало…»
55 років пише вірші народна поетеса Марія Скопчак
Серед багатьох відомих вихідців з Копайгорода Марія Скопчак наділена «особливим» статусом людської поваги – тут її називають «народною поетесою». Колишня робітниця місцевої ПМК-207 і соцпрацівник в недалекому минулому, вона й дня практично не живе, щоб «щось не творити». «На яку тему пишу? – перепитує. – Якогось одного напрямку не маю, що на думку прийде. Це пейзажна і філософська лірика, байки і гуморески, вірші і побутова проза. Іноді з’являються пісні за народними мотивами… Не завжди хочеться серйозних тем, більше прагну триматися веселої хвилі, бо все кругом так приземлено-сіро, що аж мурашки по тілу, тоді й беруся розвеселяти людей…».
Січень у житті Марії Іванівни – знаковий місяць. 13 числа вона народилася в сусідньому Каришкові, 22 – з’явився на світ Божий її середульший онук Ярослав, а ще 15 січня 1967 року дванадцятирічна Марійка склала перший вірш-посвяту на день весілля своєї двоюрідної сестри-тезки.
– З того дня я не перестаю писати і виробила власну «творчу кухню» – ніколи не сідаю до столу, щоб спеціально зібрати слова у римовані рядки. Коли ж працюю на городі, в’яжу чи вишиваю, тоді в голові «прокручую» щось почуте і побачене… Кидаю на бік лопату чи сапу, біжу до хати – й гайда ловити думки… Буває, що і в дорозі мене супроводжує муза, тоді стараюся запам’ятати строфи, а вже вдома відтворити їх на папері…
Марія Іванівна помітила, що найбільш продуктивними у творчому плані є для неї серпень і вересень. Це час, коли жінка сповна віддається улюбленому заняттю – вирощуванню квітів, овочів і фруктів. Не один десяток її віршів датований саме цим періодом. А скільки всіх написала, то не знає, не вела такого обліку. Бувало, і в кошик творила: перечитувала, оцінювала і викидала. Щоправда, більшість доходила до читача. З редакцій отримувала невеликі гонорари, а тепер шкодує, що газети збідніли і не платять, тільки «Сільські вісті» продовжують матеріально зацікавлювати своїх дописувачів.
Перший її вірш з дівочим прізвищем Буняк був надрукований 54 роки тому в барській «районці» «Червоний промінь». Але з ним сталася «творча» придибенція, про яку Марія Іванівна згадує сьогодні з неприхованим жалем: «Я сільська школярка писала про зорі на небі, а вийшло – про кремлівські… Працівник газети так «відредагував» мій поетичний витвір, що я його не впізнала – залишилася тільки назва і підпис… Пізніше я свої «Зорі» спалила, як і багато інших на замовну тему прославлення тодішньої системи…».
У школі Марія була «хорошисткою», окрім літератури, любила історію і точні предмети – хімію, фізику, астрономію, але продовжити навчання не наважилася через пенсійний вік мами, Наталі Корніївни. Батька мало пам’ятає. Знає, що він був лісником і мав поранення з війни.
– З колгоспної зарплати мама не розжилася на телевізор, то ми довгими зимовими вечорами співали одна для одної. Вона – народні, а я придумувала слова на ходу про наших домашніх котиків, песиків, кізочок, курочок… Коли вже жила в Копайгороді, то забрала маму до себе в однокімнатну квартиру на чотирнадцять квадратних метрів, в якій тулилися ми з чоловіком і двома синами… Багато років стояли в черзі на розширення, обоє з Миколою працювали в ПМК, але нас обминали, наче не бачили – давали квартири тим, хто влаштувався пізніше. І вже після того, як ми купили хату, то з’ясувалося, що з нашої квартирної теки хтось викрав документ про народження молодшого сина Валерія… Отака вийшла нам дяка за двадцять вісім років спільної роботи в постійних поїздках по області, де ми займалися будівництвом зрошувальних і дренажних систем…
Давно вже немає в Копайгороді ПМК-207, практично всі будівлі, окрім адмінприміщення, розвали і розпродали майно. Марія Іванівна не носить образи на когось конкретного, сприймає життя таким, як воно є. Та все ж гіркота залишилася, без неї ніяк. Вона її гасить теплими віршованими усмішками і підноситься вище над обставинами. «Комусь, – каже, – може більше треба було, а ми якось змирилися і вижили. Головне, щоб творче натхнення мене не покидало і здоров’я не підводило…».
Віктор Зеленюк,
власкор «Вінниччини»
Копайгородська громада
На знімку: Марія Скопчак
Фото автора
