Диво-техніка Миколи Гороховського
З Миколою Васильовичем у Красненькому познайомився близько десятка років тому. Тоді я розмовляв неподалік адмінбудинку з одним тутешнім керівником. А тут саме проїздив мінітракторець, на який я спершу уваги не звернув – хіба мало їх по селах їздило і їздить!
-Пропоную цікаву тему, – сказав співбесідник. – Оцей чоловік із золотими руками після нещасного випадку років сім був прикутий до ліжка. Але потім, перебуваючи в інвалідному візку, зумів переробити мотоблок на тракторець. На місце сидіння заїжджає по відкидному трапу, який слугує заодно й фіксатором візка під час руху. Звичайно, «велосипедний» принцип керування довелося замінити на «бублика»…
Після знайомства дізнався від Миколи Гороховського, що він у селі багато в чому вважався неабияким майстром. У тому числі – і в обрізанні найскладніших дерев. Але якось зірвався з висоти і пошкодив хребет. Як це буває, не всі з раніше найближчих людей підтримали, дехто одразу ж відвернувся…
Не впасти у відчай йому спершу допомогло захоплення радіозв’язком, до якого його долучив односельчанин-правоохоронець. Спілкування з практично всім світом додавало оптимізму, народило мрію створити цей тракторець. Можна уявити, чого то коштувало: спершу закріпитися у візку, а потім, перебуваючи в ньому, вдосконалювати мотоблок, лише зрідка розраховуючи на чиюсь підмогу! Зате реалізація задуму дозволила стати потрібнішим людям. Знаючись у побутовій техніці, вже міг на прохання односельців їздити її ремонтувати. За роки, проведені в ліжку, скучив за безпосереднім людським спілкуванням, тому робив це залюбки.
Розповів тоді Микола Васильович і про транспорт своєї мрії – насамперед з підйомником, щоб міг його з візком доставити до керма й на рівній території через бокові двері, не шукаючи перепадів на місцевості для трапа. Після того ми із самодіяльним конструктором певний час не бачились. І якогось разу на одному із шляхів звернув увагу на яскравий тракторець з кабіною, що неспішно прямував вздовж узбіччя. Захотілося поспілкуватися з його водієм. Приглядаюся – а це Гороховський!
-Як бачите, вдалося реалізувати! – усміхається задоволено. – Тепер таким не соромно і між люди виїхати будь-якої погоди! Підйомник з редуктором, звичайно, реверсний, але привід від мазівських двірників, тому довгенько мене висаджує і зсаджує, але я нікуди не поспішаю. Оце їздив до млина, бо борошно скінчилося – передбачив у своєму транспорті і місце для певного вантажу.
Ясна річ, сфотографував тоді той витвір умільця й оприлюднив у «Вінниччині», а про подальші творчі задуми не запитав. Він же тим часом усе вдосконалював свого улюбленця. Прилаштував усередині навіть лежака, звукоізоляцію зробив. І хоча без домашньої потужної антени радіозв’язок тут не всесвітніх масштабів, але все-таки є. Після семи років перебування лише в чотирьох стінах Гороховський не може натішитись кожним виїздом на природу. Тому і в цьому відношенні цілком свій транспорт обладнав. Крім мінімеблів і посуду, там розкладні вудочки і спінінги, деякі інструменти, а також невеличкий запас продуктів.
Але недавно дізнався про ще один засіб його пересування. Так би мовити, в ногу з часом. Зателефонувавши, поцікавився.
-Якось я почув, що в Дніпрі на замовлення виготовляють «електроприставки» до інвалідних візків, – говорить Микола Васильович. – За підтримки добрих людей і собі замовив. Прийшло. Непогана штука, але багато що доводиться доробляти, переробляти, припасовувати. Але це навіть до кращого, бо є моїм улюбленим заняттям. Цей транспорт розрахований на дуже рівну поверхню, а де вона така в селі? Двічі впавши, на щастя, без серйозних наслідків, розширив після того відстань між колесами. А оскільки основна дорога в Красненькому брукована, посадив свій візок на амортизатори. Але й це ще не все… Отже, далі буде.
Микола КАВУН
Іллінецька територіальна громада
