Дивували відроджені Мельниківці

Обставини збіглися так, що впродовж кількох тижнів у цьому селі довелося побувати двічі. Під час обох зустрічей згадав два давні колишні відрядження сюди. Перше – десятирічної давності, коли уродженець Мельниківець, провідний аграрій не лише Чечельницького району, а й усього півдня області, Павло Каленич вирішив допомогти малій батьківщині, що в Немирівському районі. Тоді він і запросив сюди пресу, аби зафіксували для історії стартові умови.

А подивитися було на що. Наприклад, двоповерхова адмінбудівля настільки залишалася занедбаною, що в найбільшій кімнаті контори колишнього колгоспу лежала купа сміття, якої і на цілу вантажівку вистачило б. Неподалік – посічена сокирами велика колода, на якій рубали дрова, бо частково ця руїна використовувалась – на той час сільради із села ще ніхто не забирав. За десятки метрів від цієї споруди – якийсь недобуд-довгобуд. Все це справляло гнітюче враження.

Та й тодішні орендарі земельних паїв не поспішали зі створенням робочих місць: приїхали, посіяли, поїхали, а потім приїхали, зібрали і подалися аж до наступної весни. У колишньому районі село залишалося одним із найактивніших щодо продажу молока від населення закупникам, але ж це заняття безперспективне, ним, як мовиться, далеко не заїдеш. Тому молодих біля отчого порога залишалося все менше і менше.

Павло Євгенович зі своєю командою взявся за наведення порядку. Але невдовзі постала інша проблема: у Мельниковецькій школі І-ІІІ ступенів залишалося дітей уже менше, ніж у сусідній Червонянській школі І-ІІ ступенів, бо цей підпорядкований тій же сільраді населений пункт – над трасою, завдяки чому колишнє бригадне село обійшло за кількістю жителів колишню центральну садибу. До того ж, у Мельниківцях котельня розміщувалася в підвалі, а експлуатація таких уже заборонялася. Але якщо тут добротне двоповерхове приміщення, то благеньке червонянське – йому відчутно поступалося. Зрештою, цей факт був вирішальним для визначення, якому закладу належить потерпіти від так званої оптимізації. А те, що без неї тут не обійдеться, вже тоді було зрозуміло.

Який вихід? З Червоного до Мельниковецької школи пролягла асфальтівка. Котельня «вилізла» з підвалу на білий світ. Той адмінбудинок капітально відремонтували, туди ж зі старого приміщення перевели фельдшерсько-акушерський пункт, де навіть облаштували стоматологічний кабінет.

Головне – створене тут фермерське господарство «Роксана-К» нарешті запропонувало людям робочі місця. Але постала інша проблема: свого часу люди так активно залишали село, що тепер уже й робочих рук бракувало. Особливо кваліфікованих. Тому й довелося їх запрошувати у придбане й відремонтоване житло на взаємовигідних умовах. А коли шляхом прокладання довгожданої твердої дороги по лісовій грунтівці до сусідніх Ометинець, відродженням у них дитсадка та появою водогону налаштували позитивно й це село, виникла хоч і невелика, але об’єднана територіальна громада з центром у Мельниківцях.

У зв’язку з укрупненням об’єднаних громад нині в капітально, по-сучасному відремонтованому адмінбдинку разом із старостатом і ФАПом розмістилися деякі служби вже нової громади. А там, де колись обростав бур’янами довгобуд, красується на першому поверсі сучасний харчувальний заклад із столичного вигляду подвір’ям, на другому – офіс фермерського господарства і кімнати для проживання прикомандированих працівників. Між цими двома спорудами – гарний дитячий майданчик з ігровою спорудою у формі корабля. А далі, за парканом, ведеться будівництво потужного, як для сучасного села, зерносушильного комплексу, здатного обробити і зберігати врожай не лише тутешнього господарства, а й, за потреби, навколишніх…

Ось за яких умов проходив день села Мельниківці. Відповідним був і настрій сельчан, які підготували не лише програму художньої самодіяльності, а й виставки народної творчості та кулінарні.

Запросили в гості вихідців із села та митців з Немирова і Вінниці. Окремі аматорські колективи привезла землячка, викладачка Немирівської мистецької школи Надія Запорожець, вихованці якої й започаткували свято, а також забезпечували музичний супровід місцевих аматорів. До того ж, звучали авторські пісні, які Надія Володимирівна написала на слова Галини Сліпчук та Любові Дремлюги.

Відкрила дійство староста села Наталія Будко і надала слово голові Райгородської об’єднаної територіальної громади Віктору Михайленку, який привітав мельниківчан зі святом, окремо згадавши добрим словом тих, хто захищав і захищає країну на східних рубежах, а також подякував усім за належний внесок у спільні справи об’єднаної громади.

Концертна програма була багатою й насиченою. Разом із тутешніми аматорами в ній узяли участь: юний вокальний талант з Немирова Захар Покриш та вінницький гурт «Водограй».

Коли поцікавився в організаторів дійства, хто, крім ФГ «Роксана-К», допомагав у його підготовці, перелік вийшов чималеньким: підприємець і тутешній депутат Анатолій Огінський, ФГ «Огінське», підприємці Петро Дядюк, Валерій Гріщенко, Володимир Довженко, Юрій Степанко, сім’я Цюпків. Саме завдяки їй свято завершувалось яскравим вогняним шоу.

Так, дві крайні п’ятирічки, на відміну від попередніх, не минули в селі «на босу ногу». Я не знаю жодного села з колишнього Немирівського району, яке за кількістю позитивних змін могло б позмагатися з Мельківцями.

Василь ГРОМОВИЙ

Фото автора