Доля селянська, доля Марії…
Які ви схожі – різні долі жіночі. І що більше було у кожній із вас доброти і людяності – то глибшими є джерела пам’яті. А тому із круговерті років ще чіткіше й виразніше відсвічує кожна сторінка долі Марії Мефодіївни Голубчук, однієї з тих ентузіасток, хто за велінням серця і за покликом Вітчизни очолював у важкі повоєнні лихоліття заводи і колгоспи, хто нерідко починав своє господарювання із корови, запряженої в плуг, і двох мішків насіння, назбираного з усього села. Хто повинен був ховати сльозу образи чи відчаю на самісіньке дно душі, у кого всі жіночі слабості швидко переросли в силу – велику силу волі.
Тоді, у 1949-му, їй було неповних тридцять. Двадцять один рік проголовувала Марія Мефодіївна в Северинівці. За цей час колгосп неодноразово представляв Ямпільський район на Виставці досягнень народного господарства, а сама Марія Мефодіївна удостоєна високих нагород – двох орденів Леніна, ордена Трудового Червоного Прапора, ордена Жовтневої революції. Кожен рік її роботи залишався зримо в новобудовах села – приміщеннях клубу і дитячого садка, тваринницьких ферм і зерноскладів, розпочатому будівництві школи.
Та найперший секрет її успіху був, напевно, в тому, що зуміла вона стати не тільки організатором виробництва, а й справжнім вихователем колективу, і чітко розрізняла в цьому колективі кожну людину. Механізатори старшого покоління пригадують випадок, коли на сівбі цукрових буряків була розкачка – два дні ніяк не могли вкластись у графік. Під вечір з’явилась на полі Марія, щойно приїхала з району – видно, було їй там непереливки за таку сівбу. Тому позирали сівачі трохи насторожено, поки йшла до агрегатів.
Зупинилась і словом не обмовилась про сьогоднішні темпи, а дістала з кишені газету й каже: «Ану послухайте, хлопці. Знайшла цікаву річ. Рівно десять років тому саме в таку пору «Вінницька правда» писала, що наші кращі сівачі Коцюрба Гнат і Віцінський Полікарп на сівбі цукрових буряків зайняли перше місце в області, засіявши за день 12 гектарів кінними сівалками. А ми сіємо тракторами». Обернулась і пішла з поля.
На другий день сівачі не тільки в графік вклалися, а й значно перевиконали норму. Отака була сила її слова, якому люди завжди вірили. Бо жила вона їхніми радощами і тривогами, і за відвертість платили їй відвертістю, за довіру – довірою.
М. М. Голубчук обиралась депутатом Верховної Ради УРСР двох скликань. Саме як депутат проводила вона велику і потрібну роботу. Збереглось більше сотні заяв виборців на її ім’я. І жодна з них не залишилась поза увагою. Вона зверталась у Московський інститут нейрохірургії, клопочучи про лікування дитини, батько якої не повернувся з фронту; виходжувала пенсії солдатським вдовам і матерям; привезла з Ленінградського заводу поліграфічних машин новий лінотип для районної друкарні, щоб районна газета друкувалася в Ямполі…
Багато цікавих і повчальних рядків є в біографії цієї енергійної жінки, котра пройшла шлях від ланкової до очільниці двох об’єднаних колгоспів сіл Северинівки та Іванкова. Символічно, що і сьогодні в Северинівському сільгосппідприємстві головує жінка – Тетяна Федорівна Кіфа, з такими ж очима кольору сон-трави, з таким же спраглим серцем до роботи. Може, не все ще вдається, як у більш досвідчених колег, але вже відчувається свій почерк, свій шлях до висот однієї з найважчих для жінки професій – керівника.
Раїса НІКОНОВА
Ямпільська громада
