Дочка груші й горобини

Певно, кількість власників цієї рослини в Україні менша, ніж кількість назв, які рослина отримала за свою 400-літню історію.

Грушегоробина, горобиногруша, сорбопірус, шипова, полверія, груша Больвіллер… Так називають гібрид груші й горобини.

Цікаво, що цей гібрид отриманий в результаті навіть не міжвидового, а міжродового схрещування. Він є результатом «кохання» звичайної європейської груші та горбини круглолистої. Інформація про горобиногрушу (сорбопірус) вперше з’явилась у літературі ще в 1610 році. Тоді повідомлялося, що садівник випадково знайшов це незвичне плодове деревце у дворянському маєтку в Больвіллері (французький регіон Ельзас) у саду, де поруч росли груші та горобина. Отже, очевидно, сорбопірус є одним із рідкісних прикладів природної гібридизації – перезапилились горобина та груша, і одна з утворених внаслідок цього насінин виявилася життєздатною.

Сам же сорбопірус дуже рідко дає повноцінне насіння, тому розмножують його вегетативно – щепленням або вкоріненням живців. Щеплюють на грушу, горобину, айву, іргу тощо.

Це дерево середнього розміру (висота і сила росту щепи залежить від підщепи), стійке до морозу та хвороб. Не є самозапильним, запилюється пилком пізньоквітучих груш типу Сувенір чи Конференція. Плоди – невеличкі помаранчеві грушечки з приємним смаком, соковиті, вживаються сирими або в компоті, можна також сушити. Кажуть, вирощувати нескладно. Якщо хтось має – діліться враженнями.

Юрій СЕГЕДА