Живе і дихає мистецтвом
Цього чоловіка знають не лише у Крижопільському краї. Бо ж пов’язав своє життя з мистецтвом, музикою. Постійно виходить на сцену як диригент і художній керівник. Звісно, популярність сама не приходить: Анатолій Дмитрович Франчук заслужив його як своїм талантом, так і сорокарічною творчою працею на ниві культури.
Народився у простій селянській сім`ї у селі Голубечому, що під самісіньким Крижополем. Вже в п’ять років давав свої перші концерти в дитсадочку. В десятирічному віці дебютував на сцені районного будинку культури. А ще за цим маленьким і надзвичайно артистичним хлопчиком помітили неабиякі організаторські здібності: він запросто вмів збирати натовпи глядачів.
Свої перші вистави та концерти давав прямо на сільській вулиці біля батьківської хати. Глядачі, а ними були дорослі сусіди та їхні діти, займали місця прямо на городі, між картоплинням. Перші солодкі аплодисменти вдячної публіки не могли затьмарити навіть образливі батьківські прочухани за витоптану картоплю на городі. Одного разу під час такого концерту їхав вулицею бричкою голова колгоспу, Герой Соціалістичної праці Карпо Голотюк. Побачив Толика і: «Заспівай-но нам веселенької пісні…» Малий виліз на бричку і заспівав на все село. За це виконання голова дав йому три карбованці.
Скільки води з тих пір спливло на творчому шляху Анатолія Франчука… Після школи навчався у Тульчинському культосвітньому училищі, відбув армію, потім закінчив Київський інститут культури. І де б не з`являвся цей невгамовний чоловік, там завжди починало вирувати культурне життя. Навіть у війську не переривав свою творчу кар’єру. А служив Анатолій Франчук на флоті у Севастополі, Баку, Аральську. Керував чорнявий моряк хором офіцерів, а потім створив хор з числа офіцерських дружин, виступаючи солістом. Його хотіли залишити в ансамблі пісні і танцю Каспійського флоту, давали навіть квартиру в Севастополі, але молодого моряка однаково тягло до рідної батьківської хати на Вінниччину.
Скільки ж вдалося йому зробити за цілих три десятиліття, відколи керував районною культурою в Крижополі!? Іншим стільки і за все життя не вдалося б.
Анатолій Дмитрович створив 14 народних і зразкових колективів, тричі поспіль крижополяни посідали І місце в обласному огляді народної творчості. З ветеранським чоловічим народним фольклорним ансамблем «Кряжани» побував на гастролях в Полтаві, Сумах, Львові, Києві. Як соліст виступав на сцені Національного палацу культури «Україна». Брав участь у міжнародних фестивалях фольклору в Молдові та Польщі. Та хіба все перерахуєш!?
За свою багаторічну творчу працю отримав Почесну грамоту Президії Верховної Ради України. А от отримати почесне звання «Заслужений працівник культури» так і не судилось. Хоча за це неодноразово клопотали як обласна, так і місцева районна влада.
– Ми працюємо не задля звання, – каже цей жвавий і дуже комунікабельний чоловік. – Працюємо, аби людям, нашим землякам, жилося веселіше. Щоб не тільки проблемами й роботою жили, а й уміли час від часу голову до зірок піднімати і зігрівати серця українською піснею, якій ціни немає.
Дванадцять років тому Анатолій Дмитрович Франчук вийшов на пенсію, але не залишив культури. Досі працює керівником народного театру естради «Факел» при місцевому будинку культури.
- Це, так би мовити, своєрідна колишня агітбригада, що виїжджала повсякчас на поля і ферми району, – зазначає він. – Крім того, що ми виконуємо українські народні пісні, то ще й маємо танцювальний колектив. Нас радо скрізь зустрічають люди.
– Робота в театрі «Факел» засвідчила великі здібності Анатолія Франчука, – сказала начальник відділу культури Крижопільської селищної ради Леся Ошовська. – Мистецтво продовжує людям вік, позбавляє від тривожних дум і негараздів. Саме це і є основним кредо життя Анатолія Франчука.
Більше двох годин ми присвятили розмові про роботу, проте жодної згадки не прозвучало про проблеми,
– А чого про них балакати? Їх що від цього менше стане? – сміючись, каже мій співрозмовник. Зате з великим задоволенням щоранку ходить на роботу, пише сценарії до всіх концертів та свят, ставить вистави і співає в чоловічому народному ансамблі «Кряжани».
Словом, пенсіонер-ветеран Анатолій Франчук живе і дихає мистецтвом. Гордиться, що його стежиною пішли дочки Людмила та Олеся, внучка Аня, яка закінчила Національний університет культури і мистецтв і нині працює в Києві. Радує дідуся й бабусю Валю найменша онучка Лера, котра нині є студенткою.
– А про що ви мрієте, Анатолію Дмитровичу, тепер?
– Про той час, коли культура перестане стояти з простягнутою рукою, і коли люди, які працюють все життя на сцені, будуть гідно вшановані і за свою якісну роботу отримуватимуть солідну зарплату.
Володимир Брендуляк.
Крижопільська громада
Тульчинський район
На світлині: Анатолій Франчук
