«Жили без кредитів, ще й гроші позичали сусідам…»
-каже колишній голова колгоспу із Степанок Василь Булега
При радянській колгоспній системі діяв чіткий алгоритм ротації керівників господарств. Все відбувалося, як правило, в січні-лютому, коли підбивали підсумки за рік попередній і брали «розгін» на наступний. Під час так званих «звітно-виборних кампаній» тодішня влада укріпляла потрібні місця своїми людьми і за вказівкою зверху за них «одностайно» голосували на зборах в холодних, як правило, «вогнищах культури». На коні опинялися ті, кого обирали, гірше почувалися звільнені…
Не минув такої участі і Василь Петрович Булега, який між двома датами 23 серпня 1980 року і 15 березня 1997 року очолював колгосп імені Шевченка села Степанки колишнього Мурованокуриловецького району.
Його доля співзвучна з тогочасним життям. Хлопець з великої сім’ї, де було шестеро дітей, відслужив в армії, вивчився на механізатора в Михайловецькому СПТУ-36 і шоферував у своєму рідному селі Курашівці. Роботу любив і ставився до неї дуже сумлінно, що не залишилося непоміченим правлінням колгоспу «Іскра». У 1970 році його призначили завгоспом, а згодом перевели на посаду інженера-механіка господарства.
Це були перші «бездипломні» університети майбутнього голови, де майже кожен день він здавав екзамен: з одного боку – на порядність і чесність, а з другого – на звичайну селянську кмітливість, щоб все в колгоспі «крутилося». Найбільш вживаними були тоді слова «треба десь дістати». За перевіреною «народною дипломатією» – «ти мені – я тобі» – у хід йшла вся натурпродукція: півні, сало, м’ясо, овочі, мед, барани…
У 1975 році Василь Булега закінчив Рівненську зональну радпартшколу і наступних три роки працював інструктором Мурованокуриловецького райвиконкому. А до обрання головою колгоспу в Степанках був керівником Петриманської сільської ради, куди входило п’ять населених пунктів дуже специфічної місцевості району – з горбами, ярами, розбитими дорогами і не надто багатою соцсферою…
Та попри все у Петриманах, Дерешовій, Житниках, Свидовій і Золотогірці люди жили надіями на краще і не падали на коліна перед труднощами, бо всі вірили, що вони тимчасові. Воно якось було тоді веселіше довкола і на душі тепліше. У селах підростало багато дітей, а дорослі встигали і з роботою справлятися, і навіть на художню самодіяльність в клуби ходити…
Ось з таким життєвим багажем за спиною представили Василя Булегу жителям Степанок і Горая. Він змінив на новому посту досвідченого господарника Василя Олександровича Мельника, якого з міркувань кадрової ротації райком перевів на роботу в райцентр.
- Мені не треба було двічі повторювати про велику відповідальність перед людьми, і я без зайвих оглядок пообіцяв їм продовжити добрі напрацювання свого попередника, – згадує Василь Петрович. – Сьогодні приємно усвідомлювати, що слова свого я дотримав. Насамперед не занехаяв насінницьку спеціалізацію колгоспу, розширив тваринницьку галузь до солідної віддачі, що давало нам можливість п’ятнадцять років жити і розвиватися без банківських позик. Бувало, наш колгосп сам виступав у ролі кредитора. Ми позичали гроші на зарплату в сусідній колгосп села Лучинчик, комбікормовий завод, на будівництво районного паливного складу і Обухівської середньої школи… Всі ці питання ми розумно узгоджували з тодішніми керівниками району, світлої пам’яті Валерієм Леонідовичем Кулик-Куличенком, Віктором Петровичем Марецьким, Миколою Володимировичем Томашевським…
З великою повагою і вдячністю я згадую зараз команду спеціалістів, з якими працював у Степанках – Василя Федоровича Мельника, Михайла Петровича Якимлюка, Олену Дмитрівну Вержук, Віру Матвіївну Безуглу, Миколу Івановича Худого, Івана Семеновича Колесника, Олександра Марковича Пивовара, Адольфа Францовича Гавронського, голову сільської ради Ніну Олександрівну Сулиму…
Свого часу Василь Петрович Булега прославився тим, що створив свою «кузню кадрів». З-під його крила вийшли у самостійне плавання і стали керівниками господарств Євген Миколайович Гуменюк, Василь Петрович Слободянюк, Микола Олександрович Пивовар, Микола Феодосійович Мельник, вчитель місцевої школи Василь Васильович Загороднюк був обраний головою Мурованокуриловецької районної ради, а заступник голови колгоспу Анатолій Леонідович Боднар пішов на керівну посаду в тодішній райком партії.
Василь Булега знаний в Мурованих Курилівцях як правдолюб і людина власної життєвої позиції. Не всім, звісно, це подобалося, через що, власне, і позбувся посади в Степанках. 1997-1998 роки він називає «репресивним буреломом», що пронісся над долями 16-х неугодних тодішній владі керівників господарств. Та вже через рік після звільнення до нього в Обухів приїздили посланці з проханням повернутися в Степанки.
- – Я тоді відмовився, і правильно зробив, бо не звик, щоб об мене витирали ноги, думаю, що не заслужив такої зневаги… Ще одинадцять років після Степанок я пропрацював завідуючим перевалочною базою Мурованокуриловецького плодозаводу на станції Котюжани. В сусідньому Обухові побудував хату, посадив сад і радію зараз життю пенсіонера разом із дружиною Марією Іванівною, з якою в парі вже 55 років. А ще мені не байдужа доля людей у Степанках і Гораю. Я уважно слідкую за тим, як там керує фермерським господарством «Олімп» Людмила Василівна Огірчук. І за великим рахунком, я задоволений її роботою. Знаю, що такої ж думки і жителі цих сіл, які не раз мені телефонують і кажуть: «Ми за нею, як за кам’яною стіною…». Це дуже висока похвала керівнику – заслужена, не надумана заради гарної фрази…
Віктор Зеленюк,
власкор «Вінниччини»
Мурованокуриловецька громада
Фото автора
