Життя, присвячене Україні

Творчий портрет відмінника освіти України Лідії Опанасівни Яковенко.

Її девіз: «Спіши творити добро!». Справді, життєвий шлях цієї усміхненої жінки, скромної вчительки української мови та літератури Брацлавського навчально-виховного комплексу “Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 – гімназія”, вистелений не просто добрими справами, а справжніми творчими відкриттями і патріотичними починаннями. Ставши на педагогічну стежку одразу по закінченні школи, Лідія Опанасівна нині учитель-методист зі стажем викладання п’ятдесят два роки, відмінник освіти України. Вона володіє власною унікальною методикою викладання, найтоншими нюансами своєї професії, завдяки яким її випускники з року в рік демонструють високі показники при здачі ЗНО. Її учні, навіть ті, хто давно закінчив школу, настільки прикипіли душею до своєї учительки, що стають співавторами і активними помічниками в усіх її викладацьких справах і турботах. Сотні імен своїх учнів Лідія Опанасівна тримає у пам’яті, залюбки розповідає про долі своїх вихованців, їхні життєві успіхи і перемоги, щиро вдячна їм за підтримку і розуміння.

– Хочу щиро  подякувати своїм вихованцям, які завжди були поруч: Олександру Ковальчуку, Володимиру Ломанюку, Наталці Мацімосі, Людмилі Рижмань, Олександру Ступіну, Наталі Агакіній, Оксані Жураківській та багатьом іншим, хто долучився до створення кабінету української мови, що у свій час був визнаним найкращим в нашій області! – усміхається Лідія Опанасівна.

Вінницькі письменники не раз гостювали у тій величній літературній світлиці. Адже Лідія Опанасівна уміло пов’язує академічні методи вивчення української словесності з живим літературним процесом: десятки років вона вела літературну студію «Пролісок», драматичний гурток, євроклуб «Романтик», співпрацювала з Всеукраїнським товариством «Просвіта» імені Тараса Шевченка з першого дня відновлення його діяльності  на теренах України, очоливши його осередок на Брацлавщині, не раз ставала делегатом з’їздів.

За ініціативи та участі Лідії Опанасівни навіть вийшла колективна збірка музично-поетичних творів «Брацлавські самоцвіти» (2005), а науково-методичний посібник «Виховання національної свідомості, креативності, творчої ініціативи, патріотичних почуттів на уроках української літератури та в позаурочний час» (2020), де проаналізовано твори Михайла Стельмаха, Василя Стуса, Анатолія Бортняка, Анатолія Подолинного, Костянтина Лазаренка, Михайла Каменюка, Володимира Горлея, Тетяни Яковенко та інших подільських поетів, став незамінним помічником учителів-філологів для проведення уроків з літературного краєзнавства. Тож чи слід дивуватися з того, що учні Лідії Опанасівни – незмінні призери районних та обласних предметних олімпіад та різноманітних всеукраїнських творчих конкурсів?

За свою подвижницьку педагогічну діяльність Лідія Опанасівна нагороджена десятками Почесних грамот відділів освіти Немирівської райдержадміністрації та Немирівської ради профспілки працівників освіти і науки, управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації та обласної ради, Міністерства освіти і науки України, увінчана нагрудним знаком «Відмінник народної освіти».

«Моя вчителька – мій ідеал. З неї я беру приклад, як вчитися, працювати, любити рідних, поважати старших, а головне – любити і знати українську мову, бути патріоткою України. Скільки гарних справ розпочато і зроблено в рідній школі, селищі, області, Україні цією справжньою людиною, Людиною з великої літери! Поїздки в Польщу, Чехію, Німеччину ніколи не зітруться з нашої пам’яті! А екскурсії в Київ, Канів, Вінницю, Луцьк, Львів, Івано-Франківськ  – це невід’ємна складова роботи вчительки, яка ніколи не забудеться, бо навчає нас любити свій рідний край, нашу рідну Україну! – написала про Лідію Опанасівну її учениця Ангеліна Швець у своєму нарисі «Берегиня знань і добра». – Ще коли мій тато навчався в школі, Лідія Опанасівна розповідала їм про Василя Стуса, його життя і творчість. А потім учні збирали гроші, щоб долучитися до  перевезення тіла Василя Стуса на рідну землю. І сьогодні вона розповідає нам про його вражаючий життєвий  подвиг. Лідія Опанасівна, – як каже мій тато, – завжди на передовій!”.

Люди знають і цінують те, що Лідія Опанасівна була  серед борців за незалежну Україну з найперших акцій протесту проти злочинної комуністичної влади. Вона – активна учасниця Студентської революції на граніті, де спільно з київськими студентами, серед яких була онука Олеся Гончара, брала участь у студентських протестах та голодуванні на площі Жовтневої революції у Києві (з 2 по 17 жовтня 1990 року). Люди пам’ятають, що коли в тому ж таки 1990 році до Брацлава приїхали студенти Львівського політехнічного інституту, щоб вшанувати козацьку славу Брацлавщини, Лідія Опанасівна, на той час депутат селищної ради, була серед тих, хто насипав разом з ними козацьку могилу і встановлювали на ній православний хрест, а потім разом з односельцями та головою селищної ради Куцуруком Іваном Олексійовичем вперше у Брацлаві підняли жовто-блакитний прапор.

Незалежність не прийшла сама собою, вона виплекана такими послідовними патріотами, як Лідія Опанасівна Яковенко, активний член заходів Народного Руху України, Союзу Українок, з 1997 року – голова Немирівської районної організації партії Християнсько-Демократичного Союзу, з 2003 року – голова обласної організації партії ХДС, а з 2010 року – заступник голови партії на всеукраїнському рівні. За невтомну роботу на партійній ниві відзначена найвищою нагородою партії ХДС – Золотим значком партії.

Про активну участь у боротьбі за майбутнє України нагадують численні нагороди. За участь у Помаранчевій революції 2005 року Лідія Опанасівна нагороджена  Пам’ятним срібним знаком «Гвардія революції». За невтомну громадську діяльність на посаді голови політради при Вінницькій обласній державній адміністрації занесена на обласну Дошку пошани «Праця і звитяга вінничан», а в 2020 році нагороджена Грамотою Верховної Ради України.

За цими нагородами і відзнаками – недоспані ночі і велике нервове напруження. Лідія Опанасівна годинами розповідає про події Майдану, спілкування з родинами загиблих, дружба з якими продовжується до сьогодні, про волонтерську працю в АТО, відвідування госпіталів, збирання коштів для поранених та зворушливі конкретні історії життя воїнів. У 2015 році вона була нагороджена Подякою Немирівської райдержадміністрації та райради за волонтерську діяльність та постійну підтримку воїнів – учасників антитерористичної операції.

І коли тільки вона все встигає? З яких невичерпних джерел любові до рідного краю черпає снагу для безперервної активної громадської та просвітницької діяльності? Адже п’ять разів односельці обирали її депутатом селищної ради, та й нині вона – член виконкому та голова Громадської ради Брацлавської територіальної громади.

– Нас чекає багато роботи, – ділиться планами Лідія Опанасівна. – Під керівництвом голови територіальної громади Миколи Миколайовича Кобринчука працюємо над покращенням інфраструктури селища, створенням Центру культури національних спільнот, який об’єднує величну славу історичного минулого і сьогодення Брацлавщини. Адже наш багатонаціональний Брацлав живе єдиною дружною родиною! Споконвіку тут мирно співіснували українці, поляки, росіяни-старообрядці, євреї, роми, німці та представники інших національностей. Наша гордість – традиційний фестиваль «Ми – одна родина, наша рідна Брацлавщино», який проводитиметься до Дня Незалежності України – цього разу вже вп’яте. Його мета – відродження і поєднання культури кожної нації! Завдяки нашим фестивалям, зокрема сприянню Товариства поляків Брацлавщини «Відродження», наші діти були запрошені на відпочинок у Кельце. Двадцять діток змогли побувати за кордоном у гостинній атмосфері польського міста.

А ще завдяки ініціативі та наполегливості Лідії Опанасівни при активному сприянні управління у справах національностей Вінницької обласної державної адміністрації Алли Петрівни Ратинської 12 листопада 2020 року було відкрито меморіальну дошку пам’яті жертв комуністичного режиму. На ній вибито прізвища вчителів школи: поляків, українців, росіян, яких розстріляли 31 серпня 1937 року. Відкривав і освячував меморіальну дошку єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський.

Ось така вона, наша сучасниця, чиї золоті зернятка  любові до України вплетені у величне колосся незалежності нашої держави! А поза грандіозною громадською роботою – вона щира і добра дружина, мати і бабуся, що всім серцем пишається своєю родиною, донькою та сином, їхніми родинами, талановитими онуками. Кохається у квітах, випікає неймовірної краси короваї, які охоче замовляють у неї односельці на свої сімейні свята: весілля, ювілеї, інші родинні урочистості, що тішать людські серця.

Тетяна ЯКОВЕНКО,

 заслужений працівник культури України