«Завжди говорю з австрійцями про Україну»

Наша землячка Вікторія народилась у Таращі на Київщині, де і зараз живе її бабуся з маминого боку. Дитинство провела на Вінниччині.

– У Ямпільській загальноосвітній школі №1 я була активісткою, учасницею учнівського парламенту, брала участь у культурних заходах школи та міста. У нас були найкращі вчителі, які підтримували нас і розвивали наші таланти. Закінчила також клас фортепіано музичної школи, займалась у танцювальному гуртку. Співала в музичному колективі «Водограй», колись ми навіть здобули ІІ місце на великому конкурсі-фестивалі ім. Машкіна в Карпатах… Батьки живуть у Ямполі, брат із сім’єю мешкають поблизу Вінниці. Загалом уся наша сім’я розумна і співоча, – розповідає, посміхаючись, Вікторія.

Каже, що її природня зацікавленість мовами і нелюбов до точних наук зробили свою справу – обрала лінгвістику, вступила на факультет іноземних мов Вінницького педагогічного університету. Після закінчення навчання два роки викладала німецьку в 4-й та 26-й школах Вінниці…

А потім доля склалась так, що Вікторія опинилася в Австрії. Тепер вона вже не Стафійчук, а «фрау Маус» («пані Миша», як жартома перекладають україномовні друзі). Чоловіка її звуть Вілфрід, дітей – Арсеній, Діана та Іріс.

– Спочатку мені більше подобалась англійська мова, перших півтора року я нею тут спілкувалась, а потім розібралася, що місцевий варіант німецької теж крутий. До речі, я співаю в місцевому любительському хорі, і саме завдяки цьому почала розуміти і полюбила австрійський діалект. Він значно відрізняється від класичної німецької. Більше того, в залежності від регіону діалекти бувають дуже відмінними.

Отже, останніх вісім років мешкаю в Австрії, в індустріальному місті Лінц. Його містом-побратимом в Україні є Запоріжжя. За розмірами Лінц дещо більший за Вінницю, тільки кількість населення є меншою… Трійко дітей – 6, 8 та 12 років. Працюю на посаді асистента керівництва середньої за розмірами ІТ-фірми.

Проте діяльність Вікторії Маус не обмежується лише родиною і роботою. Вона переконана, що за кордоном кожен українець має бути гідним представником України, доносити іноземцям правдиву інформацію про події на батьківщину, допомагати землякам… Про себе скромно каже, що «намагається бути активною» в тамтешній українській громаді.

– У столичному Відні набагато більше українців, там громада має давню історію, діє українська церква Святої Варвари. А українська громада в Лінці порівняно молода, та й кількість українців у Верхній Австрії не така велика. У Лінці є чудова громада Української греко-католицької церкви. Богослужіння проводить надзвичайно світла людина отець Юрій Коласа, який щоразу приїздить за 200 км із Відня, щоб провести літургію.

Коли в Україні почався Євромайдан, можна було спостерігати за новим етапом розвитку української громади. Ми слідкували за подіями в Україні, збирали і відправляли гуманітарну допомогу майданівцям, здружилися між собою, влаштовували спільні свята, презентували Україну, на цих святах продавали традиційні українські страви, а зібрані кошти передавали на благодійні цілі.

Також я тут беру участь у роботі Українського освітньо-благодійного товариства «Herz für die Ukraine» («Серце для України»). Наше товариство займається благодійними проєктами, подекуди з акцентом на освітній аспект. Наприклад, на Різдво ми влаштовували акцію – благодійний збір різдвяних подарунків дітям-сиротам із Житомирських дитбудинків, надсилали різні речі сім’ям у скруті, допомагали збирати книги для дітей, які вивчають німецьку…

Окрім цього, Вікторія викладає в українській недільній школі міста Лінц. Дітей у ній, щоправда, поки що небагато. Намагається знайомити між собою і гуртувати мігрантів з України, знаходити спільні риси та інтереси, які їх об’єднують. Бо хтось із Вінниччини, хтось із Галичини, хтось із Сумщини чи Донеччини; є україномовні, а є російськомовні; з різними долями і різними поглядами…

– Коли людина приїжджає на нове місце, автоматично починає шукати тут «своїх», тобто тих, яких розуміє. Важливо, щоб «своїми» була саме українська громада. Варто зазначити, що тут існує багато інформації російською мовою – різноманітні інфоресурси в стилі «Русская Австрия» тощо. На цих платформах подається інформація в певному руслі, нерідко проглядається суто російський погляд на устрій, політичну ситуацію в Австрії. Також на подібних інформаційних майданчиках публікують інформацію таким чином, щоб вона була універсальною для всіх «наших», уникають певних тем. Таким чином, на мою думку, виховується їхній масовий читач – класичний мігрант із написом на футболці «я рожден в СССР» без самоідентифікації.

Вікторія наголошує, що сьогодні особливо важливо розвивати українську культурну дипломатію, пропонувати читачеві якісний інформаційний продукт українською мовою. Саме тому вона заснувала проєкт «Servus Лінц. Моя Австрія». Це інформайно-розважальний ресурс, який публікує цікаві й корисні новини українською мовою з життя Австрії та України, цікавинки про австрійський діалект німецької, про німецькомовний гумор, специфіку культури, також анонси подій і заходів, які стосуються України чи місцевої громади українців тощо.

– Я вже багато знаю про Австрію, тому підбираю інформацію так, щоб українці, які це читають, починали краще розуміти життя в Австрії і почували себе тут як вдома, – каже наша землячка.

– У мене є таке правило, якого я порадила б дотримуватися всім українцям за кордоном, – продовжує Вікторія Маус. – Завжди у розмові з місцевими я маю зачепити тему України. Наприклад, їду ввечері на таксі й кажу до таксиста: «О, вже сьома година вечора. Треба встигнути зайти в магазин. Ніяк не можу звикнути, що тут вони так рано зачиняються. У нас продуктові магазини працюють допізна…» – «А звідки ви?», – питає він. – «З України». І вже зав’язується розмова про Україну.

Українська кухня – ще один прекрасний спосіб познайомити місцевих з Україною: мої колеги спробували мій червоний та зелений борщі й просто закохалися в наш український «суперфуд»! Тепер готують вегетаріанські і навіть веганські версії борщу. І при цьому знають, що вони саме український борщ готують.

Вікторія вважає, що навіть діти українських мігрантів у школі можуть виступати у ролі своєрідних амбасадорів (посланців) України. Коли в Україні відбувається щось важливе, про що повідомляють в австрійських новинах, учителі та однокласники запитують про це дитину з українським корінням. Тому важливо говорити з дітьми про Україну. Набутими знаннями вони поділяться з великою кількістю дітей. І будуть пишатися тим, що знають цінну інформацію, якої не знає навіть дорослий – вчитель.

– До речі, в Австрії дехто досі за інерцією асоціює нас із Росією. Для них весь Радянський Союз сприймався як Росія. Раніше вони думали, що яскраві танці дівчат із віночками, гопак, пісні, борщ – це теж російське. А тут, виявляється, існує якась окрема Україна, яка нібито щось має проти Росії. Доводиться пояснювати. А якщо хтось із австрійців має проросійські настрої і каже, що українці – це росіяни, для таких наводжу аналогію: «Ви ж не німці, а австрійці. От і ми не росіяни»…

А поки ми з Вікторією розмовляли через відеозв’язок, її син Арсеній приніс зі школи свіжий номер газети «Оe24.at» з вікториною, в якій одне з питань стосується України: «У якому з названих міст заснували Український вільний університет? а) Відень, б) Київ, в) Прага, г) Варшава». Правильна відповідь – Відень, це відбулось у 1921 році.

Тобто, за словами нашої землячки, поступово тема України стає нормальною, більш звичною в австрійських новинах. Раніше Україна згадувалася переважно в негативному контексті. І виглядало так, ніби це якась остання серед найвідсталіших країн. Завдяки плідній роботі українського посольства в Австрії і , зокрема, Посла України Олександра Щерби, все більше австрійців відкривають для себе Україну з позитивного боку.

Наша співрозмовниця каже, що Австрія має багато спільного з Україною. Це і гордість за історичне минуле, з одного боку, і вплив «більшого брата», яким для Австрії намагалась бути Німеччина під час Другої Світової. Після розпаду Австро-Угорської імперії (до неї, до речі, належала значна частина Західної України), після влаштованого нацистською Німеччиною аншлюсу, після Другої світової та економічних труднощів австрійцям знадобилось чимало часу і зусиль для утвердження національної самосвідомості…

Навіть багато тамтешніх страв подібні до українських – голубці, холодець, квашена капуста, є також місцевий аналог наших вареників, який в Австрії називають тірольськими макаронами з начинкою. Та й клімат не надто відрізняється від українського, хіба що гори захищають Австрію від вітрів і холодних повітряних потоків із північного сходу.

На тему клімату Вікторія розповіла про кумедний епізод. Одного разу, коли Вілфрід збирався до України, вона порадила одягатись тепліше, бо прогнозували 4 градуси морозу. «Мінус чотири? Та хіба це холодно для мене, славного нащадка альпійських горців? Та у нас ще й не такі холоди бувають…».

– Але він не врахував, що у них мороз без вітру. А в Україні змерз як цуцик, довелось шукати йому тепліший одяг – сміється фрау Маус. І додає, що її громадська активність була б неможливою без підтримки чоловіка.

Юрій СЕГЕДА