Загинув один з найкращих

Важко повірити в те, що ми втратили Максима Камінського. Загибель кожного захисника України, який став перед північно-східними нелюдами і загородив нас від них, озивається пекучим болем. Та ще пекучіше він ятрить, коли гине справжній Чоловік, якого добре знав, із світлої пам’яті батьком якого поруч працював, вдумливою грою у футбол якого захоплювався, який неодноразово ставав героєм твоїх публікацій. У першій з них йшлося, як ще в 2014-ому йому в Приазов’ї вдалося вирватись з кацапського оточення, пробираючись українськими землями, що раптом стали тилом ворога.

Наступного року він повернеться до цивільного життя, очолить у районі ветеранську організацію атовців. Але 2018-ого знову піде на війну, бо відчував, що його бойовий досвід там необхідний. Буваючи у коротких відпустках, брав з дружиною маленького синочка, йшли на дитячий майданчик, де насолоджувались щасливими хвилинами спілкування.

Побачивши якось його там, приніс йому газету «Вінниччина» за 4 серпня минулого року, де у публікації Людмили Фарисей йшлося про здобуття командою Іллінецької загальноосвітньої школи №1 у військово-патріотичній грі «Сокіл» («Джура») першого місця в Україні із саперної підготовки і третього місця – із тактичної підготовки. Змагання тоді проводились на Буковині. Командири ненадовго відпустили Максима допомогти юним землякам. Саме завдяки його настановам дітвора й перемогла.

У публікації газети йшлося: «…А найщирішу подяку ми висловлюємо кавалеру ордена «За заслуги» та бойових відзнак, учаснику бойових дій у 2014-15, 2018-21 роках Максиму Камінському, який на початку російської агресії на Сході України зумів вийти з оточення, є відмінним військовим фахівцем. Він не лише допоміг здійснити всебічний вишкіл команди, а й приїздив підтримати її спершу в смт Сутиски, де проходили обласні змагання, а потім – і на Буковину. Справжній патріот України та рідних Іллінець. Він для нас взірець».

Відчувалось, що цю публікацію він читає вперше. Завершивши, задумався і цілком серйозно промовив:

– Невже це і справді я такий хороший?

– Ти – з найкращих, – сказав йому тихо, але твердо і щиро.

Хотілось вірити, що не тільки завдяки звичайному «везінню», а й завдяки великому бойовому досвіду йому вдасться зустріти Перемогу, про яку він так мріяв. На жаль, не судилось…

Мені відомо про ініціативи іллінчан присвоїти ім’я Максима Камінського стадіону в Іллінцях. Цілком підтримую.

Микола КАВУН