За три роки три професії

здобувають учні Теплицького професійного аграрного ліцею, які вибрали фах механізатора

За словами викладача спецдисциплін закладу Анатолія Петровича Покропивного, це дуже перспективна та затребувана спеціальність, і на  ринку праці на неї зараз неабиякий попит. Понад 30 років Анатолій Петрович викладає учням такі дисципліни як сільськогосподарські машини, трактори, технічне обслуговування й інші предмети, пов’язані з підготовкою механізаторів. Народився Анатолій Петрович на Житомирщині, але після закінчення Вінницького педагогічного інституту залишився жити і працювати на Тепличчині. Тут разом з дружиною, теж педагогом, виховали двох доньок, вже дочекались двох онуків. Саме педагогічна нива у профтехосвіті стала для Анатолія Покропивного головним покликанням. Про виклики, які ставить сьогодні освітня система перед галуззю, про перспективи робітничих професій у сільському господарстві та досягнення своїх вихованців – сьогоднішня розмова. 

• Затребуваність різних спеціальностей, в тому числі й у сільському господарстві, повсякчас змінюється. Чи потрібні сьогодні механізатори на ринку праці?
• Сьогодні в Україні створився дефіцит механізаторів! Попит на цю професію  великий, і головне – вони отримують дуже достойні зарплати, а тому це перспективно для молоді. Зараз дефіцит гарних механізаторів. Це пов’язано з тим, що старі механізатори вже відійшли, прийшла сучасна техніка, а людині у віці важко розібратися. А кваліфікованої, підготовленої молоді не вистачає. Цього року набрали 30 учнів – недобору у нас немає.Починають у нас вчитися після 9-го класу, з 14-15 років. Вчаться 3 роки. Хлопці за ці роки здобувають фах і слюсара з ремонту сільськогосподарських машин, і водія. За три роки – три професії! У нас дуже вмотивовані діти, хоча часто вони ростуть у соціально незахищених сім’ях…
• Рідко трапляється, щоб у підлітковому віці учні так швидко мотивувались до навчання…
• Ми намагаємось йти в ногу з часом, застосовуємо нові методи, форми, технічні засоби. У тому числі працюємо з фермерами, з орендарями. Вони приганяють нам сучасну техніку, і діти на практиці (у нас є поле, навчальне господарство), а не лише в теорії, опановують різні механізми, бачать результат роботи. Зацікавленість зростає миттєво! Особливо після практики, коли вони отримують зарплатню, коли господарства, в яких працювали, чи фермери просять іще попрацювати, вибирають  того чи іншого учня. Тому ходити по п’ятах і переконувати, що вчаться для себе, а не для нас – нам не потрібно. 
• Чи відслідковуєте ви працевлаштування ваших випусників?
• Так. Ми їх усіх маємо працевлаштувати – за цим слідкує і перевіряє прокуратура. І що помітив: переважна більшість випускників  багато років продовжують працювати  на тому ж місці – це найчастіше СТОВ чи фермери. Їх влаштовує зарплатня, умови роботи, вони не прагнуть їхати на заробітки…
• Зараз використовується така високофункціональна потужна техніка для обробітку поля, що потреба в людському ресурсі все менша…
• Менша, але без людини нічого не буде – свого часу від коней перейшли до тракторів, і вивільнені робочі руки перевчили. Я хочу сказати, що на такій потужній, сучасно устакованій техніці з навігацією ще потрібно вміти працювати! І ми цьому навчаємо. Не кожен навіть досвідчений механізатор наважиться сісти за кермо такого обладнання. Уявіть, обприскувач  з 40 м ширини захвату! А наші студенти з цим справляються, іноді навіть їх “відпрошують” на кілька днів, щоб закінчити роботи в полі: старі механізатори не всі мають кваліфікацію.
• Ви даєте основи професії, чи здобувають освіту ваші випусники надалі?
• Досягнення дітей завжди тішать! Ми раді і за тих, хто лишився працювати  простим механізатором, але має високу зарплату, повагу від людей і гідно забезпечує родину. Чимало з них самі стають фермерами, очолюють СТОВ. А є такі, що надалі  вступають у вищі навчальні заклади – у Вінниці, Умані. Щороку не менше 20%. До речі, не всі вступають одразу – дехто згодом. Потім вони стають керівниками відділків у крупних агрохолдингах, представниками фірм із продажу добрив, засобів захисту тощо.  Нашому закладу у цьому році виповнюється  65 років – ми справжня кузня кадрів для поля.  Половину  цього часу ми готували тільки механізаторів, а вже згодом додалося більше професій.  До речі, працюють наші хлопці за фахом і на полях інших країн:  і в Польщі, і в Чехії, в Австралії, Канаді, США! Ми навчаємо їх “хлібної” роботи у багатьох сенсах.
• Чим можете похвалитися у плані розвитку матеріально-технічної бази за останні роки?
• Наш ліцей  намагається йти в ногу з часом. Нещодавно відкрили центр підготовки електромонтерів, провели реконструкцію одного з приміщень, придбали нові засоби. Також цього року зробили приміщення для виробничого навчання механізаторів. У самому приміщенні провели капітальний ремонт і зараз проводимо оснащення. Також будемо залучати фермерів, господарників, щоб учні знайомились з тими технічними новинками, які з’являються на ринку. Для цього також регулярно виїжджаємо на поля різних господарств: де тільки яка нова техніка з’являється – ми веземо туди дітей. Вони знайомі з технікою та машинами  і американського,  канадського,  англійського, німецького, польського  виробництва. Техніка весь час вдосконалюється та видозмінюється, а ми даємо якісні професійні основи, підгрунтя.
• У вас є педагогічні принципи і підходи, яких дотримуєтесь?
• Про себе можу сказати таке: я вимогливий, але не занадто. Можу в чомусь натиснути, виправити, але потім не втручаюсь, даю дитині можливість все владнати самотужки! І взагалі, я завжди залишаю за студентом, та навіть за будь-якою іншою людиною, право на помилку! Тиск не завжди дає результат. Адже якщо залякувати учнів, тримати в остраху покарання – вони боятимуться взагалі щось робити, проявляти ініціативу – а раптом схиблять?   Вважаю, що повагу до людини, особистості слід закладати в дитини  змалечку. Відповідальність, працелюбство не беруться самі по собі. Не бачу сенсу викохувати егоїзм.  У нас не найпростіший контингент: тут збігається і складний підлітковий вік, і складне дитинство багатьох вихованців. Але турботливе, послідовне виховання дає плоди: учні відгукуються на це. Ще більшу мотивацію дає усвідомлення: вони опановують професію, яка дає гарні заробітки, яка буде годувати їх усе життя. Це дорога у самостійність, у дорослість, і щоб пройти цей рубікон, потрібно докласти певних зусиль. Вчіться вчитися і слухати людей –  не втомлююсь повторювати. І беріть від вчителів та педагогів по максимуму того, що дають вам!
• Вже не першу каденцію ви є депутатом місцевої ради. Люди віддають вам голоси, бо довіряють, бачать результати роботи…

– Тепер вже втретє депутат, нині у Теплицькій селищній раді. Як і скрізь, проблем та викликів у нас більше, ніж досягнень. Результати децентралізації виявились не такими запаморочливими, як нам анонсували. Зокрема, болісні, некомфортні питання, що вимагають великої кількості ресурсів – утримання медичних закладів, закладів культури та освіти – поклали на плечі місцевих громад. Маса нерозв’язаних проблем із медициною. Ті самі ФАПи мають право існувати лише за дотримання вимог НСЗУ. А кошти на приведення всього і вся у відповідність знову повинні шукати на місцях.  А як залишити нещасні, іноді вимираючі села зі старенькими людьми без медичної допомоги? Знову-таки, з нашої лікарні чомусь забрали “ковідний” пакет. Весь попередній рік тут успішно лікували людей із коронавірусом. І раптом з’ясувалося, що в нас немає 4 анестезіологів – то й коштів на лікування ковіду не дадуть.   Дуже гостра проблема для нашого регіону – дороги. Ми як були в тупику області, так і залишились – ніяки траси чи автобани через нас не пролягають, а відтак і ремонтувати автошляхи ніхто не збирається. Ніяке будівництво до нас не добралося. Тож плануємо максимум зусиль скерувати саме на ремонт доріг. Тішить, що в цьому році завершили прокладання водогону в Теплику на кількох вулицях – 9 травня, Мічуріна, Енергетиків. У всіх селах встановили дитячі майданчики, зараз підходимо до формування бюджету так, щоб скоротити витрати на управлінський апарат, а заощаджені гроші спрямувати на потреби людей.

Юлія РАЗАНОВА

Теплицька громада