«Збережіть музичну школу в Соболівці!»

«Одні з найгіркіших сліз у моєму дитинстві були сльози через те, що мене могли не допустити до складання академічного іспиту в музичній школі. Не тому, що я не вивчила програму, а тому, що кілька місяців у батьків не було змоги заплатити за навчання. Ось так мені прямо перед екзаменом сказали. Не знаю, де батьки знайшли тоді гроші, але навчання я продовжила й іспит склала. На відмінно!

Це був кінець 90-х. Татові на заводі зарплату видавали цукром. Мамі просто затримували. Виживали, як могли і як уміли. Хто це пережив, для того пояснення зайві. Але питання, чи ходити мені до музичної школи, не було. Бо в селі не так уже й багато можливостей для дитини, це ясно. А у нашому селі така розкіш – музична школа. Та ще й я сама захотіла, ніхто не змушував. І що з того, що взимку школа не опалювалася? Грали в рукавичках і в повному зимовому обмундируванні, вмикали обігрівачі, синіми від холоду пальцями грали, але вчилися музики. А концерт взимку в холодному залі в блузці і спідничці, уявляєте? Але було щось велике і гаряче у тій музиці, що не давало нам мерзнути.

А ще згадую, коли на третьому, здається, році навчання у мене з’явилося вдома фортепіано. Його купили батьки у бухгалтера цукрового заводу, перерахувавши йому гроші таткової зарплати на рахунок, бо готівки, окрім цукру, їм не давали. Що за ту суму можна було в той час купити, я тільки можу зараз уявити, але батьки, мешканці села у багатьох поколіннях, придбали фортепіано для своєї дитини. До того я тренувалася у школі. Не йшла після уроків додому, а чекала вільного інструмента і займалася в музичній. А інструмент вдома – то було щастя, і комфорт, і тепло, і взагалі мрія (зараз на цій мрії займається моя Марійка – учениця 3-го класу київської музичної школи, коли приїжджає до бабусі і дідуся в село). І коли знову не вистачало грошей, щоб поїхати в «Артек», то батьки запропонували продати фортепіано. Дуже хотілося в «Артек»… Але без інструмента я не могла залишитися. Тому фоток з табору у мене немає, а з фортепіано є. І не жалкую.

Я не планувала бути музикантом, але дуже любила і люблю музику. Моя сільська музична школа дала мені таку грунтовну освіту, відкрила такі таємниці мистецтва, культури і світовідчуття, за які я завжди буду безмежно їй вдячна. Вона виховує європейців тут, серед полів-городів і корів-свиней. Вона робить глибинний засів культури і загальнолюдських цінностей.

Моя маленька сільська музична школа завжди була осередком творчості, краси, натхнення, який сяяв і на обласному, і на загальнодержавному рівнях. Тут, окрім гри на музичних інструментах, і хор, і фольклорний колектив, і образотворче мистецтво. Зараз у школі навчається 102 учні з Соболівки та найближчих сіл – Антонівки, Брідка, Шиманівки, Метанівки. Уже записалася навіть дівчинка-переселенка з Харкова. Тут стільки  багатства нематеріального, яке так важливо дати саме дітям! Так потрібно у часи споживацтва навчити дітей чути, бачити і творити естетику, бути культурними, обізнаними, чутливими до прекрасного.

Боляче, гірко, прикро, що в дні, коли темна орда нищить нашу державу, розтоптує не лише інфраструктуру, але і заклади освіти і культури, щоб зробити українців такими ж темними, глухими і керованими, хтось вирішив зсередини продовжувати їхню справу. У моєму селі хочуть закрити музичну школу! Знищити. Розтоптати. Пояснюють це тим, що не виділили субвенції, що немає грошей. Це не вкладається в голові! Це якийсь треш, злий жарт, знущання, але, на жаль, правда. Звісно, закрити – це найпростіший вихід. Але в цій ситуації  на думку спадають слова Вінстона Черчилля: «Якщо ми економимо на культурі, то за що ми воюємо?».

Дуже прикро, що керівництво села підтримує цю ідею. Ідею позбавити дітей культури, мистецтва, естетичної освіти. Бо культуру ж на хліб не намастиш, правильно?

Цьогоріч школі 55 років. Закриття – не найкращий подарунок школі, правда? Чому 55 років музична школа була гордістю та окрасою села, а зараз раптом стала непотрібним тягарем?

Та мусимо зі шкіри вилізти, але зберегти музичну школу. У ній самовіддані, талановиті вчителі. Їх дорогоцінна праця відзначена і на обласних, і на всеукраїнських конкурсах високими нагородами. Вони мають продовжувати працювати і виховувати нашу молодь!

Українці – освічені, культурні, творчі і духовні. Це нас відрізняє від тієї біомаси, яка прийшла нас завойовувати. Це те, заради чого ми маємо перемогти!

Збережіть музичну школу у Соболівці! У нас красиве, квітуче, багате село. Але кому це все потрібно, якщо дозволимо знищити його душу, його культуру?».

Авторка цього звернення – наша землячка Оксана Скобіна.

А голова Соболівської сільради Віра Асауленко у своєму коментарі пояснила, що через недоотримання освітянської субвенції від держави керівництво громади змушене обирати, яку школу фінансувати – середню загальноосвітню чи музичну.

 «Нам недодали 6 млн гривень вчительської субвенції на 2022 рік. І, відповідно, ми розуміємо, що нам вкрай треба фінансувати освіту, але не маємо коштів. Звернулися в обласний департамент освіти, і прийшла відповідь оптимізувати мережу. Ви знаєте, що таке оптимізація… Нам кажуть, що ми маємо якось вийти з ситуації, у нас ще є музична школа, це дозвілля, а ми зобов’язані першочергово фінансувати середню школу. Тобто нас поставили в такі рамки, що ми не можемо фінансувати музичну, бо недоотримали 6 мільйонів. У громаді 10 населених пунктів, а маємо лише 3 мільйони, і навіть якщо нічого не будемо робити в усіх селах, нам все одно їх не вистачить. Є міста, яким недодали 7 мільйонів, але там великі бюджети, а в нас весь бюджет – 22 мільйони.

Зробили фінансовий аналіз – сьогодні нам не вистачає 4 млн грн (тобто було 2 млн торішніх залишків). Радять оптимізувати загальноосвітню школу, але вже оптимізувати нема куди – Шиманівська закрита, минулого року закрили Брідоцьку, в цьому році 1 вересня закриємо в Завадівці, де 22 дітей, а держава не фінансує, якщо нема 25… Отже, ми стали заручниками ситуації, але той, хто пише, не хоче цього чути. Я їм кажу: давайте, шановні, зберемося, щось будуть батьки платити, якщо хочуть, щоб діти розвивалися. У музичній школі навчаються соболівські й метанівські діти, тому інші села не зацікавлені віддавати свої залишки на музичну школу, а на середню вони зобов’язані давати.

На одного учителя ЗОШ має бути хоча б 10 учнів, але в тих селах, де залишилась загальноосвітня школа, є 49 дітей і 12 вчителів, тобто потрібно ще 20 учнів. Дітей не вистачає, а субвенцію дають на дітей, а не на вчителів. Тому нам і недодали субвенцію та не збираються її додавати. У червні потрібно буде відправляти вчителів у відпустки, а ми їм будемо боргувати гроші. Про це знає департамент, знає держава, але… Ми не знаємо, що нам робити.

Для збереження музичної школи необхідно, щоб батьки платили за навчання своїх дітей у ній, бо у нас іншого виходу нема. Якби ж і середня, і музична фінансувались з держави… Але держава сьогодні теж рахує гроші.

Ми вкладали в музичну школу – зробили опалення, поміняли вікна і двері на пластикові. Якщо у ній навчається 70 дітей, то платити потрібно буде по півтори тисячі гривень в місяць за одного учня. Але кажуть, що ніхто з батьків такі гроші платити не буде… Будемо розмовляти, шукати вихід. Там опалення електричне, то ми з бюджету громади можемо платити за електроенергію», – розповіла Віра Асауленко.

Також голова Соболівської громади поділилась іще однією проблемою: різко зменшились надходження до бюджету громади «земельних» коштів. Це відбулось тому, що багато пайовиків забрали землю з оренди від фермерів і стали одноосібниками, а одноосібники, за законом, сплачують втричі менше земельного податку, ніж фермери.

Підготував Юрій СЕГЕДА

Редакція «Вінниччини» готова оприлюднити й інші думки щодо майбутньої долі музичної школи в с. Соболівка Гайсинського району. До речі, можливо, відгукнуться меценати?