Звуки війни

(Фронтове есе)

Прокинувся від того, що дуже змерз. Одразу на підігнаний годинник (з’явилась така звичка) 4.28 ранку. Крізь кусок брезенту, що слугував нам за занавіску від комарів, двері та ймовірний захист від осколків, пробивався ранок і ледь освітлював бліндаж.

Шш-ш.. Ггг-уук….Пфффф-ф… І так шість разів підряд щось дуже голосно стартануло та полетіло. Раз земля не труситься, значить ми, а не по нас (досвід)…

4.30 ранку

–  Шо за херня, – спросоння спитав сусід, що мирно похропував біля мене.

–  Не знаю. Мо, щось гамериканське… І тут я зрозумів причину свого холоду, мій сусіда спав на моєму карематі, а я в спальнику на клейонці, що була розстелена на глині, від вогкості знизу (теж досвід).

– Якесь ересзео (реактивна система залпового вогню)… І греби на свій матрац, а нє, вклався на моє.

Сусіда підвівся, оглянувся, щось поводив перед себе руками, і переконавшись, що я правий, відповз на своє місце.

Я, боячись втратити останнє тепло в спальному мішку, щоб його не розстебнути, як гусінь, вигинався до свого матрацика.

Вклався.

До чергування ще дві з половиною години, а сон вже як рукою зняло.

«Ща, трохи полежу, піду назбираю дров, розпалю багаття, чайника закип’ячу, поснідаю. Тудим-сюдим, і на зміну», – думалось мені. Але вже не лежалось. Встав і пішов спочатку подивитись, як несе варту теперішня зміна (чи не сплять, бува, де?) Якраз мокші щось потужно-смачненьке підірвали перед нашими сусідами – димяри повалило звідти… Тьма… Щось нове.

І далі я вже пішов по плану.

Тим часом інші почали жити теж за своїми планами – над нами постійно почало щось перелітати, гикати, пуфкати, пуікати, стартувати, бухкати та гриміти. По сусідах і по нас почались прильоти, вибухи, гупання… Щось там зашипіла та кашляла опритомнівша моя рація…. Коротше, ранок пішов стандартним планом….

І вже заваривши кави, мені пригадалась моя переписка з шанованою історикинею, де я їй написав, що ця війна не така, як була (а чи закінчувалась вона?) Вона лиш підтвердила і додала, що всі так пишуть… Не така.

І ось я задумався, що ж тут не такого?

Звуки.

Вони зовсім не такі, які були на моїй першій війні з 2014 по фактично кінець 2015 (службу у військкоматі я за війну не вважаю).

Там я вперше познайомився з 82-мм мінометами, «градами», 152-мм артою і 120-мм мінометами і танковими пострілами….

Якщо рахувати: липень, трошки Іловайська (фактично серпень-вересень), потім листопад-грудень. Ну і весна-літо 2015 біля Криму. Це періоди якогось загострення, де більш-менш стрілялось та гупалось. А, ну ще на мінах, то наші, то любителі оркостану підривались. Все. А то був період копання, переїздів, облаштування і т.д. Мирні звуки. Так, наче війни не було.

Тотальної.

Тут і зараз же зовсім не так.

Колись на нашому телебаченні та в Інеті сміялись з мокш, що вони розконсервували БМ-21 1960 р. випуску. І я теж насміхався. Поки не побачив це чудо з українськими прапорцями. Біля нас проїжджали ЗіЛи, наче з неробочим одним циліндром. А коли зняли брезент і приготувались стріляти – таке, наче хто просто водопровідних труб наварив.

Зарядили їх. Почали пускати. Ніби хто в бубон розтовчений бив. Зовсім не ті гради, що я раніше чув… Звуки якісь дикі. Незвичні.

Інколи наші пускають ракети – вони якось тяжко відриваються від землі і з ревом поволі летять в небо… Куди?

Місцевість, де ми розташувались, посічена ярами, і в крилі одного з них я собі облаштував місце для відкладання ікринок (сходити «по-великому» . Присівши і зосередившись на розслабленні м’язів сфінктера, попутно обдумуючи: як скачати якесь совання з «Порнохабу» чи який навчальний фільм про ведення бою, або ж новій наданій зброї (угу, я збоченець)…

Отже, весь в процесі думання, і тут як втулять кілька наших «акаці» по лаптеногим. А постріл в неї не сплутаєш ні з чим – такий якийсь він різко обрізаний, типу «п-п та-ах». Ніби хто з якого обрізу стріляє.

Яр…

Луна…

І в мене рефлексійна травма на все життя.

Перестав я туди ходити.

І навіть зараз, коли чую, як вони стріляють, присідаю. Хоч поспілкувався з ними і вже на слух розрізняю, коли на повному заряді, коли на половину, коли на чверть пахкають.

Наша арта від арти лаптеногих практично не відрізняється – ті самі звуки, хіба що рідше.

Активізувалась наша авіація у вигляді гелікоптерів (вже навіть чуємо де Мі-8, а де Мі-24) або ж Су-25. Чого не було тоді. Останні так швидко відпрацьовують з НУРСів і попутно розкидають повно теплових шашок, що від них постійно горить якась трава.

А лаптеногі активно юзають гради з їх номенклатурою: фугасні, касетні, фосфорні, прості. В них також є свої звуки. Характерні.

Чути, як на Краматорськ літають тяжкі ракети «Точки». Інколи працює «Смерч» – якісь «тяжкі» кількаразові виходи і реактивний політ зі страшенним гулом розривів.

Стріляє далекобійна арта зі своїми номенклатурами снарядів (розрізняємо вже по силі вибуху або по воронках).

Ось побачив, як працює їх Ка-52. Таке якесь воно неоковирне на вигляд, як вітряний млин. Теж лупило НУРСами.

Ну й авіабомби кидають. Неочікувано. Земля аж перевернутись хоче. Стовп з диму та землі до 100 метрів, і по околиці ця земля ще в радіусі до 200 метрів сиплеться….

І так щоденно, і цілодобово.

Снарядів та ракет не шкодують від слова зовсім…

Ми практично втягнулись і вже знаємо, що де. Так і живемо в цьому океані звуків.

Останнім тижнем наші стріляють вже якимось іншими звуками. Першими були гармати з активно-реактивними снарядами. Ті якраз над нами включають движки, коли летять. Голосно. Спершу аж залягали від неочікуваності. Тепер ось нові якісь з’явились.

Класно. Будемо вчити…

Кожного разу, відкриваючи якусь коробку чи банку з фінським полуничним варенням (надіюсь, що це не реімпорт), намащуючи його на німецьку грінку, запиваючи його португальським чаєм з якимось мохом та дуже корисними травами (так гугл переклав) чи просто, коли їмо польський курячий паштет («Люди добрі, бідуємо. Перешліть хоч банку сала), і слухаючи, як щось стріляє і в цей момент не труситься наша земля – думається, що відкрився нарешті «другий фронт».

І ми переможемо цю силу пітьми, зневаги та рабства.

Ля Сашко Де Мон Чак