Земляки, передплатіть «Вінниччину»!
Підтримайте улюблену газету!
Шановні подоляни, дорогі наші читачі! Ми з вами живемо у дуже непростий час. У важку годину випробувань, коли лютий ворог ставить під сумнів саме існування українців як нації. Ми просто не вписуємось у збудований путіним «русскій мір», де нема місця ані нам, ані нашим дітям…
Для цього в хід іде все, починаючи від різноманітних інформаційних вкидів та закінчуючи крилатими ракетами.
Однак вже перші тижні війни дуже й дуже переконливо довели, що українці – це не така нація, аби московські окупанти ось так просто могли нас зламати. Прийти і за наказом кремлівського плішивого недомірка викорінити українців із рідної землі, «відбити» нам пам’ять про тисячолітню історію, позбавити мови, історії, культури…
Тому з перших днів війни ми були разом із вами, шановні наші читачі. Ми тримали свій інформаційний фронт, тому що розуміли, наскільки це зараз важливо.
Чи було нам страшно? Звісно. Ми ж мирні, дуже спокійні люди: у кожного діти, онуки, старенькі батьки… А тут і обстріли, й смерті, й постійні сирени повітряної тривоги. І ти не знаєш: прилетить – не прилетить. А коли прилетить, то куди?
Втім, попри все редакція продовжила свою роботу…
Щоправда, з метою економії довелось трохи «схуднути» – виходити не на 16-ти сторінках, як зазвичай, а на 8-ми. Із «багатого» кольорового формату перейти на «скромніший» – чорно-білий, а самому трудовому колективу «посидіти» певний час у вимушеній відпустці за власний рахунок без збереження заробітної плати.
Справа в тому, що перші тижні бойових дій надзвичайно негативно позначились на вітчизняній економіці, зокрема й Вінниччини. Ділове життя немов завмерло, що одразу позначилось на прибутках редакції. Впродовж довгого часу ми не публікували жодного рекламного оголошення, жодної іміджевої статті, жодного вітання.
Довелось жити за кошти, які надійшли з передплати і вживати екстрені заходи економії, про які згадувалось вище. Але газета виходила регулярно, кожної середи.
Та ще й яка газета!!! Це був справжній «бойовий лист» – з порадами, як ховатись від обстрілів, розпізнавати неправдиву інформацію, виготовляти «бандерівське смузі», аби нищити бронетехніку окупантів тощо.
Разом із вами, шановні читачі, ми волонтерили, допомагали переселенцям, раділи перемогам наших захисників на фронті та оплакували втрати.
Але ж недаремно кажуть, що живі мають думати про живе. Так і ми – настав травень, а з ним час передплачувати «Вінниччину» на другу половину нинішнього року. Хоча, передплатити газету можна і на місяць, і на два, і на три – як кому дозволять фінанси.
Зазначу лишень, щовартість передплати на місяць становить лише 44 гривні 20 копійок (передплатний індекс: 91672).
До речі, з травня ми вже будемо виходити на 12-ти сторінках. І як раніше, інформуватимемо вас про останні новини Вінниччини, писати про цікавих людей, давати корисні поради на сторінках «Зцілителя» та «Землі. Садиби. Господаря», друкувати «Історії з життя» (які вам так подобаються), публікувати вашу поетичну та прозову творчість.
Словом, попри все й надалі працюватимемо над тим, аби ваша улюблена газета залишалась корисною та потрібною.
Адже «Вінниччина» – це не просто часопис із більш ніж столітньою історією. До речі, у вересні нам виповниться цілих 105 років. Не просто газета, яка не боїться порушувати гострі суспільно-економічні, політичні та релігійні теми. Повірте, ми це вміємо робити дуже добре.
Ми – видання із традиціями, багаторічною патріотичною позицією, яка полягає в утвердженні української державності, мови, культури.
Але водночас наші шпальти – це інформаційний майданчик для висловлення різних точок зору, а для молодих авторів – ще й можливість спробувати свої сили у творчості.
А тепер скажіть, чи багато комерційних видань області можуть похвалитись такою репутацією і розумінням власної ролі в житті суспільства? Мабуть, що ні.
Ми розуміємо, що нині нелегко всім, але, щоб вижити, просимо вашої підтримки. Адже реклама, яка зараз ледь-ледь надходить, дуже й дуже відстає по фінансових надходженнях від довоєнного рівня. Тому єдине сподівання – на передплату.
Допоможіть нам сьогодні, а ми допоможемо вам завтра.
Будьмо разом і надалі.
А ще дуже хочеться дочекатись нашої Перемоги. Аби за крейсером «Москва» слідом пішла й столиця держави-окупанта, а за нею і вся їхня, збудована на крові, страху й облуді московська імперія.
Головний редактор
Олег КРИВОНОС
