Знайшли прихисток і роботу
Незрячого маріупольця разом із дружиною працевлаштовують на вінницькому підприємстві
Людмила Коваль разом із незрячим чоловіком Богданом та собакою із великими складнощами вибралися із окупованого Маріуполя і облаштувалися у Вінниці.
Нині родина мешкає у cлужбовій квартирі вінницького підприємства Українського товариства сліпих. Людмила оформилася на роботу до підприємства незрячих бухгалтером, ким працювала і в попередні роки на Донеччині.
Богдан також планує працювати поруч, музичним керівником творчого колективу УТОС. У Маріуполі він керував гуртком художньої самодіяльності на підприємстві незрячих. Тож має великий досвід у цій сфері.
– Ми тривалий час не могли виїхати з Маріуполя. Бо мешкали у районі на лівому березі, який дуже сильно обстрілювався. Виходити з міста виявилося складно ще й зважаючи на сліпоту чоловіка. Бо повсюди були міни, що не розірвалися, – розповідає Людмила Коваль.
Восьмого квітня родині Ковалів все ж вдалося залишити Маріуполь, але лише у сторону так званої ДНР. Іншого шляху тоді вже не було. Всі речі залишилися вдома. Із собою, крім документів, родина взяла лише гітару і рюкзак. Квартира Ковалів, що на першому поверсі будинку, частково збереглася. Але в якому вона стані, невідомо.
– Під час виїзду з міста ми пройшли так звану фільтрацію, нас внесли у базу даних. Без цього папірця нас би затримали на найближчому блокпосту. Далі знайшли перевізника, який вивіз нас із Тельманового до окупованого Бердянська, де вже не стріляли. Місяць мешкали у школі, адже нас не випускали у напрямку Запоріжжя. Три перші спроби виїзду виявилися невдалими, лише із четвертої це вдалося, – продовжує Людмила Коваль.
Подружжя навіть не думало залишатися на окупованій території чи виїздити до Російської Федерації. По-перше, на Вінниччині, у Могилеві-Подільському мешкає мама Людмили. По-друге, після останніх трагічних подій маріупольці не збираються прощати злочини росіянам і перебувати поруч із ними.
– Поки у нашому місті будуть перебувати люди, які бомбили Маріуполь, а потім прийшли і почали нам посміхатися, повернутися туди я не зможу, – наголосила Людмила Коваль.
У Вінниці родині Ковалів допомагають всім необхідним. Сприяють волонтерські організації, працівники хабу «Я-Маріуполь», міської ради і підприємства незрячих. Завдяки цьому маріупольці не відчувають проблем із продуктами харчування. Подобається їм і наше місто над Бугом.
– Вінниця – красиве і компактне місто. Чимось нагадує Маріуполь. Зокрема, прозорими центрами обслуговування громадян, розвиненою соціальною інфраструктурою і зручною мережею громадського транспорту. Скоріше за все, залишимося тут назавжди, – сказала Людмила Коваль.
Володимир ПРИСЯЖНЮК
