Знову про лотос сологубівський…

Мабуть, не лише поети, але й художники їх книжок володіють даром передбачення.  Коли вперше потрапила на очі готова книга Ольги Дриль з Лопатинки «Я вашу душу словом полікую…», до якої мені випала честь написати передмову, отримав насолоду від лотосу на обкладинці. Згодом Ольга Анатоліївна розповість, що молода співавторка малюнка Олена Алєксєєва тоді не могла знати, що ця велика і надзвичайно гарна  квітка із плес єгипетського Нілу та індійського Гангу вже не один рік росте у природних умовах за кілька кілометрів від оселі поетеси. Але, очевидно, прочитані образи спонукали оформлювачку книги відтворити саме такий цвіт. Чому? Бо Олена вже тоді знала, що в багатьох країнах, особливо в Японії, ця квітка є священною, втіленням цнотливості, досконалості і духовної чистоти. 

Нещодавно лопатинська поетеса побувала в сусідній Сологубівці, де вже половина ставу вкрита лотосом. Саме О. Дриль і надала знімок для цієї публікації. До речі, вже другої публікації. Бо вперше «Вінниччина» описувала це рідкісне в Україні явище рік  тому з подачі журналістки Юлії Мороз («Сологубівський лотос», 12 серпня 2020р.).  У тій розповіді йшлося, що хоча насіння й кореневища лотоса є їстівними, черешки і приростки – отруйні. В усякому разі, так стверджує довідкова література. Але цей факт не стримав цьогорічного надзвичайного «паломництва» до Сологубівки не лише з різних куточків району, а й з-за його меж.

Тепер же –  найцікавіше запитання: звідкіля ця рослина тут взялася? Послухаємо старосту села Любов Гром:

-Історія має давнє коріння. Ще в радянські часи двох чоловіків-родичів на певний період виселили з Далекого Сходу. Не знаю, чому саме вони втрапили у Сологубівку, але пригадую, що вони тут пристали до двох жінок. Коли термін виселення скінчився, одна з жінок не насмілилась їхати до Владивостока, а інша – зробила це. Притому разом  із чотирма доньками. Знаю, бо третя з них – Женя – була моєю однокласницею. Треба віддати їм  належне: ще не так давно молодші з них добиралися через усю Азію і половину Європи на зустрічі з родичами і до могил предків. Під час одного з  приїздів Женя й залишила насіння лотосу, який росте у Приморському краї, своєму родичу Миколі Куницькому. Лише в одному ставку рослина прижилася, а в інших – немає жодної, хоча їх і намагалися розмножити. По селу гуляють й інші версії появи лотоса, але ця, повірте мені, найближча до істини.

Далі пані староста сказала, що саме лотос став своєрідною візитівкою її Сологубівки. Й оскільки завдяки йому все більше людей сюди приїздить, це спонукає впорядкувати село, чим старостат нині й займається.

Микола КАВУН

Оратівська громада