«З людьми відвертий, до людей відкритий…»

Такий стиль роботи у молодого фермера Назарія Товстоліка.

Село Заболотне (до 1929 року – Чоботарка) колишнього Крижопільського району знамените своїми вихідцями – академіком-мікробіологом Данилом Заболотним, письменником Миколою Рябим, місцевим психоневрологічним санаторієм, вищим професійним училищем, а віднедавна ще й наймолодшим фермером держави Назарієм Товстоліком, який вирощує і продає через Інтернет-магазин саджанці плодових дерев, кущів та ягід. У цьому році він відправив  замовникам понад три тисячі посилок із зворотною адресою – село Заболотне, вулиця Люби Горлатої, 35.   

Цей працьовитий 18-річний самородок-бізнесмен відомий в Україні та за її межами під власним брендом «Господар-Назар» з наголосом на першому слові. Таке особливе поєднання закладено, мабуть, в його імені, яке з арабського відтінку  означає – той, що «дивиться на  речі з хорошого боку» і «володіє пильним поглядом». Бо й справді, мало хто з його однолітків наділений з дитинства такою тягою до самостійності і вмінням доторкнутися до своєї мети.

Перші власні «кишенькові» гроші я заробив у 14 років, – згадує Назарій. – Після закінчення сьомого класу попросився у тодішнього директора профтехучилища Василя Никифоровича Романцова прийняти мене різноробочим на ферму, де випасав і доглядав худобу.  Не цурався ніякої роботи.  Бувало, до вечора втомлювався, падав з ніг, а вранці знову десь бралися сили… Три місяці літніх канікул збігли, наче один день. Я отримав десять тисяч гривень і гарну премію за сумлінність… То була небачена для мене винагорода, а ще – душу лоскотало горде самолюбство самим собою – я це зробив… На зароблені гроші купив собі телефон і плазмовий телевізор до хати. Так що відтоді пам’ятка весь час перед очима…          

Так склалося в житті, що батьки Назарія уже кілька років йдуть різними дорогами. З мамою, Іриною Петрівною, залишилися дві доньки і син. Старша, Настя, знайшла свою долю в Польщі. Зараз біля неї і мама, яка поїхала на чужину заробити грошей, аби будинок утеплити і веранду добудувати. У селі залишився Назарій разом із молодшою сестрою-дев’ятикласницею Вікторією. Вони – дорослі не за роками діти і дають собі раду у всьому.

– Торік ми побудували літню кухню. Я там встановив стелажі, обладнав робочі місця для пакування посилок з саджанцями. Я сам не справився б із такою роботою. Тому в пік сезону, коли доводиться за тиждень відправляти до ста посилок, я даю можливість підзаробити 10-15 землякам. Це менеджери, які спілкуються з клієнтами, пакувальники, водії, робітники на висаджуванні, щепленні та викопуванні саджанців. Вони старші від мене за віком люди, але це не перешкода у злагодженій роботі нашого невеличкого колективу. Я їм щиро вдячний за розуміння і підтримку. До того ж, у мене склалися дуже добрі стосунки з працівниками крижопільського відділення «Нової пошти», куди я доставляю посилки на відправку. Де беру транспорт? Наймаю.  Власного автомобіля у мене поки що немає. Я ще тільки вчуся на курсах, щоб права отримати…

Через півроку він отримає ще й диплом кухара-кондитера, закінчує навчання в Комаргородському вищому профтехучилищі. Любить готувати різні страви, пекти торти, пиріжки, ліпити вареники, пельмені…

Мати Назарія свого часу переїхала в Заболотне з Одеської області. Тут у них немає рідні. Зате є гарна знайома їхньої сім’ї – колишня вчителька Ніна Марущак, яка проживає неподалік від них.

– Ніна Василівна для нас із сестрою, як друга мама. Я часто пригощаю її своїми стравами, ось зараз закінчую готувати піцу й віднесу сусідці. Вона недавно перехворіла, їй ще важко поратися на кухні…

При розпаюванні землі приїжджим Товстолікам нічого не перепало в Заболотному. Та кмітливий Назарій разом із своїм  партнером Миколою не зупинилися на старті. У сусідніх із Заболотним селах вони знайшли стареньких людей, які вже не мають сили доглядати власні городи, і запропонували їм вигідне діло – користуватися землею і сплачувати за неї оренду. Зараз мають п’ять таких розсадників, де в ролі своєрідних сторожів виступають самі господарі.  

З Назарієм приємно спілкуватися. За словом в кишеню він не лізе. Має свій погляд на цей бізнес і не боїться конкурентів. Радіє з того, що його саджанці ростуть по всій Україні і в чотирьох країнах Європи.

Найчастіше у нього замовляють яблуні, груші, сливи, абрикоси, з кущів – малину, смородину, з ягід – полуницю, з квітів – троянди і лаванду. Спочатку мав в асортименті 35 сортів яблунь, тепер залишилося двадцять. Каже, що це найкращі.

– Мені здається, я міг би продати будь-що, – переходить на відвертість співрозмовник. – Якщо людина звертається до мене за одним чи двома саджанцями, повірте, купує більше. Розмовляю з кожним замовником, коли звертається особисто, чи спілкуюся в Інтернеті, розповідаю, як краще доглядати за деревами, кущами, ягодами, квітами. Недавно готував до зими хризантеми. Розповів, як правильно це зробити, на що звернути особливу увагу, все це розмістив у своєму блозі. Я з людьми відвертий, до людей відкритий. Мені відповідають взаємністю. Мій козир — моя простота. Мій орієнтир — задовольнити клієнта сповна, щоб надалі він мав бажання знову звернутися до моїх послуг.

У нього був випадок, коли забули покласти у посилку замовниці саджанець айви. Яблуню й грушу поклали, про айву забули. Жінка зателефонувала і розповіла історію, як їй не таланить з айвою. Два рази купувала саджанці на ринку, а дерева не приживалися. Сподівалася на Господаря-Назара, але й тут спіткала невдача.

– Я настільки перейнявся телефонною розмовою, що написав жінці щирого листа, звичайно, вибачився за недогляд, — говорить пан Назарій. — У посилку поклав не один, а чотири чи навіть п’ять саджанців. Ми порозумілися, після того жінка зробила ще декілька замовлень. Довіряю людям. Можу відправити товар на 2-3 тисячі гривень без передоплати. Бувало, що мене обдурювали, бо ж люди різні, але все одно більше вірю у порядність. Для себе зрозумів: багато значить спілкування. Замовники хочуть чути і бачити, що тобі вдалося, щоб так само мати бажаний результат у вирощуванні фруктів, ягід чи квітів.

У Назарія є своя фішка – у посилки він кладе яблуко чи грушу того сорту, який замовив клієнт. Щоб той міг спробувати на смак, які виростуть плоди. Приємно здивує отримувача посилки записка. Що в ній? Подяка за замовлення. Декілька речень з побажанням мати гарний урожай і порада: у випадку необхідності, звертатися за консультацією. В кінці записки підпис «Господар–Назар». 

Назарій веде блог в Інстаграмі і своєю присутністю у соцмережі привертає увагу потенційних клієнтів. Нині у нього понад десять тисяч підписників. І це за три місяці, відколи став блогером. Зараз вони активізувалися, блогер закликав їх долучитися до розіграшу призу. Переможець отримає поросятко.

Захоплення саджанцями Назар перейняв від мами. Перед тим, як поїхати на заробітки, вона вирощувала їх. Син теж спробував. Посадив біля хати дерево, одне, друге, кущі малини, смородини… Відчув, що йому це цікаво. Зізнається, що «по вуха захопився такою справою». Почав читати в Інтернеті про особливості вирощування саджанців. «Я ж самоук, мені знання дуже потрібні», — каже хлопець. Кожну новинку перевіряє на практиці і тільки тоді поширює серед людей.  Зізнається, що не все вдається, що робив багато помилок. Проте бажання вирощувати саджанці не зникало. Упродовж трьох років займається цією справою.

Нині він намагається не пропускати курси, тренінги, семінари, виставки. Вже консультує інших, його запрошують як експерта. У Києві на виставці «Агро-2021» Назарій був серед тих фермерів, які спілкувалися із заступником міністра агрополітики Тарасом Висоцьким на важливі теми їхньої діяльності.

Щодо планів на майбутнє, то чесно зізнається: «В першу чергу бізнес, багато бізнесу… Хочу поїхати за досвідом в Польщу, організувати випуск спецодягу для садівників із брендом «Господар-Назар». Я не бачу себе в сфері працівника якоїсь компанії чи фірми,  а вбачаю в собі майбутнього бізнесмена. Планую розширятися на просторах українських земель, бо мені здається, що я створений для фермерства.

Вся моя діяльність показує, що і в селі сьогодні можна жити, в селі є робота і є можливості для самореалізації, головне – мати бажання знайти свою жилку унікальності!

Я не хочу, щоб українські села занепадали…».

Віктор ЗЕЛЕНЮК, власкор «Вінниччини»