Кава з павичем

Звісно, сам павич кави не п’є, але любить скласти компанію своїй господині, «проситься на ручки» і поліпшує настрій не гірше, ніж кава.

«Та я просто любитель, початківець, у мене нічого особливо й немає…», – скромно розповідає про своє господарство жителька села Ковалівка Немирівської громади Юлія Семененко. А потім перелічує, і виявляється, що у неї є «тільки» кури різних порід, гуси, качки, індики, цесарки, перепілки, павичі, фазани кількох видів, в’єтнамські свині, кролі, коза, корова… При цьому Юлія – мама трьох дітей і зараз перебуває в декретній відпустці. А недавно, після розлучення, їй довелось переїхати на нове місце, де ще не обладнані різні вольєри та загорожі. Інакше живності у дворі було б набагато більше.

– Цього року багато птиці пропало – винесли лисиці, тому що я довго не бувала вдома. Моєму найменшому хлопчику недавно виповнився рік, і я з ним поїздила по лікарнях, бо народився дуже маленький, – розповідає Юлія Семененко. – Взагалі, я з дитинства люблю живність. Коли був випуск із 9-го класу, я пішла в гарному платті, а додому прийшла брудна – ловила бездомну собаку, принесла її додому, бо мені було її шкода. Характер такий…

Моя співрозмовниця каже, що спочатку тримала звичайну птицю, «дворняжок», а потім зацікавилась породистою. Купила курей гамбурзької породи з цікавим забарвленням, потім до простих індиків додалися червоні, породи бурбон. Завела також курей порід італійська несучка (сріблястий легорн), кохінхін, легбар, китайська шовкова, бентамок тощо.

– Потім почала ще більше цікавитися. І побачила, особливо по індиках, що породиста птиця має багато переваг перед звичайною. У мене були бурбони середньої вагової категорії, але вони виростають більші за звичайних безпородних. Тоді побачила аспидних індиків (блакитних), вони мені дуже сподобались незвичним кольором. Потім знайомий продавав фазанів – купила пару мисливських, пару золотих і пару королівських. Найбільше мене зачепив королівський фазан – дуже класне забарвлення. І все – понеслась душа в рай, – посміхається Юлія. Каже, що в майбутньому планує і бройлерними індиками займатися, а раніше вирощувала курей-бройлерів, навіть возила тушки продавати на ринок у Вінницю.

– Потім зайнялась гусьми, завела перепілок. Кожна порода птиці має свої переваги. Наприклад, кури-несучки. У мене є легорни-далматинці, вони класні – несуться дуже добре, у них маленький період линьки. Якщо їх вдома розводити, а не брати отих фабричних, які вже сезон винеслись, то вони дуже конкурують з безпородною домашньою птицею. Що стосується рентабельності, вони з’їдають менше, ніж звичайна домашня курка, бо й самі невеликі.

– Це ж, певно, треба багато місця, щоб тримати племінну птицю окремо за породами? – цікавлюся.

– Зараз у мене всі живуть без вольєрів, крім фазанів. Я вимушено переїхала в старий будинок, і тут поки що нічого нема. Павичі ходять з курми, цесарки так само, індики, гуси. Це тільки на інкубаційний сезон треба їх розділяти.

– А не б’ються між собою?

– У шлюбний сезон, коли несуться – так, б’ються. Не тільки півні, а навіть кури і качки між собою б’ються. Наприклад, качка ввійшла в охоту, а качур ще молодий, то вона буде бити і качок, і курей.

– Розкажіть детальніше про павичів. Як вдалося «виховати» їх ручними?

– Павичів зараз маю дорослих, молодняк продала. Більшість птиці у мене від Назара Поверляка, який працює в Еколого-натуралістичному центрі м. Львова, і ще від кількох людей, які є в групах птахівників у соцмережах. Взагалі, мені птицю з усієї України передавали… Павичі не такі дикі, як фазани. Цього купувала вже дорослим. Він, як тільки принесла, не був закритий жодного дня. Коли купуєш пару, вони так і ходять разом. У мене просто тут неагресивна атмосфера. Павич зранку чекає мене перед порогом – дуже любить, щоб я його погладила, – розповідає господиня.

До речі, цікаво та кумедно, коли павич розпускає свого хвоста і повертає його до «глядачів», намагаючись вразити своєю красою не тільки паву або інших пташок, а навіть козу.

– Гуси у мене теж неагресивні, – продовжує пані Юлія. – Прості «гергуни», шишкаті і бородаті, намішані з кубанською породою. Не такі крупні, як холмогорські, але вони мені вигідні для інкубатора, бо не сідають, тому більше зносять яєць. А холмогори – то дуже «болюча» порода, на любителя. Несуть мало яєць, мала заплідненість, і важко лупляться гусенята. В інкубаторі вони не вилупляться нормально, тільки дуже маленький відсоток. І холмогори – важка порода. Так, гібриди від них хороші. Гібрид росте швидше і має гарні вагові показники. Самця краще брати простого, а гуску холмогорську, бо холмогорський гусак звичайну гуску може роздушити…

– Певно, маєте якісь потужні автоматичні інкубатори?

– Інкубатори саморобні. Один чоловік виготовляє, я йому скинула невеличку суму «на каву», він мені надіслав схему, а зробив мій колишній чоловік. Три інкубатори – на тисячу, на 580 і на 500 яєць. Автоматичного повороту немає, це коштувало б дорожче. Я в декреті, маю час, тому перевертаю вручну.

– Скільки разів на добу радите перевертати яйця під час інкубації?

– У різних джерелах про це є різні думки. Я цим особливо не заморочуюсь. Там сітки металеві, тако рукою порухала яйця легенько. Нащо перевертають? Щоб зародок не приклеївся, не присох до шкаралупи. Тобто, трохи поворушити – і він вже не присохне. Не обов’язково перевертати точно по часовій стрілці під кутом, на 180 градусів. Перевертаю два рази на добу, іноді й раз, коли нема часу.

А пінопластових інкубаторів більше не хочу, бо там між боковими яйцями і тими, що під лампочками, дуже великий перепад температур. Навіть у тих, в яких є вентилятор. Треба не тільки перевертати, а перекладати – з центру до країв, з країв до центру. І все одно виходить довгий вивід, останні курчата переважно не виживають. Можуть і вилупитись, але будуть ослаблені. Таких пропоюють солодкою водою, щоб вони набралися сили, бо глюкоза підвищує активність і помагає розсмоктувати жовток…

На звичні питання «навіщо?» і «хіба не важко?» Юлія теж посміхається. Каже: «Люблю живність, а родичі та друзі радять мені полюбити себе і продати хоча б частину господарства. Я відповідаю, що телицю, може, і продам, але птицю обов’язково залишу. Бо птиця – це моя слабкість».

Спілкувався Юрій СЕГЕДА