Козятинці у Вроцлаві об’єдналися для допомоги рідному місту та фронту

20 квітня весь світ традиційно відзначає щорічний День вдячності волонтерам.Цього дня людство висловлює вдячність усім, хто знайшов у собі силу, відвагу та доброту здійснювати добрі справи, не вимагаючи нічого натомість. На сьогодні волонтери – це мобільна резервна армія України, яка підтримує ЗСУ та тероборону, допомагає внутрішньо переміщеним особам, робить все можливе, щоб наблизити Перемогу.

Кожна історія волонтера – це потужна робота та вольове рішення, подолання перешкод та вміння зібрати волю в кулак, а також – непереборна сила емпатії та співпереживання.

Саме таким є і Дмитро Коваль – козятинець з польського міста Вроцлав, який об’єднався з однодумцями для допомоги Україні і рідному місту для забезпечення фронту.

Гумвантаж до України щотижня

За понад рік активної волонтерської роботи пан Дмитро з друзями відправив вже більше 50 гуманітарних вантажів (тобто майже кожного тижня!) до Козятина та інших міст України, а також землякам-військовим на передову. «Гумка» складається з медикаментів, продуктів харчування, предметів першої необхідності для військових і біженців, а також дороговартісного військового спорядження (у тому числі тепловізорів, бронежилетів, розвантажок, рацій, біноклів, тактичних окулярів тощо) на потреби тероборони та ЗСУ. Кошти на закупівлю усього необхідного козятинці-вроцлавчани збирають серед колег по роботі та у соцмережах. Левову ж частку докладають з власних зарплат.

– З першої звістки про вторгнення Росії в Україну розпочалася волонтерська робота у Вроцлаві, – розповідає уродженець Козятина, а тепер мешканець Вроцлава Дмитро Коваль, що вже понад п’ять років живе з сім’єю у Польщі. – Буквально на другий день після початку війни фундація «Україна» у мережі телеграм організувала волонтерську групу зі збору гуманітарної допомоги. Група співпрацювала із ЗСУ, а тому списки потреб були чіткими та вичерпними.

Перша «гумка» на 6-й день війни

Результатом злагодженої роботи став вантаж, який відправили до України вже на 6-й день вторгнення. Це був спеціально куплений за волонтерські кошти джип, щільно заповнений необхідним (консерви, тканина на маскувальні сітки, засоби гігієни, у тому числі дитячої, одяг та взуття, у тому числі військове, тепловізори, рації, а також декілька 20-літрових каністр пального). Гуманітарний джип до кордону Дмитро доправив власноруч, а з кордону забрали, за попередньою домовленістю, знайомі, що їхали у центр України. Частина військового спорядження потрапила на потреби козятинської тероборони, іншу ж відправлено до Бердичівської військової частини.

– Це був мій перший досвід збору і відправки гуманітарного вантажу, який водночас підштовхнув мене до рішення взяти на себе особисто відповідальність з організації допомоги Козятину, – зауважив пан Дмитро.

Відтоді чоловік об’єднав навколо себе козятинців, житомирян, бердичівців, що мешкають у Вроцлаві, і усі разом щодня працюють над організацією волонтерської допомоги.

30 джипів для військових на фронт

У цій роботі чоловік сконтактував з учасниками козятинської благодійної організації «Промінь сердець», які координують волонтерську роботу вроцлавських активістів задля потреб козятинського центру допомоги біженцям та місцевої ж тероборони. Тримає зв’язок Дмитро також і з представниками всеукраїнського БФ «Повернись живим», через яких дізнається про актуальні запити місцевих військових частин.

Так, у співпраці з благодійниками вроцлавські козятинці-волонтери змогли наприкінці березня 2022 року купити 30 джипів, які власним ходом із Вроцлава доправили до Хмельницького, де їх укріпили і переформатували для фронту. Авто перед відправкою до України завантажили гумвантажем, частина якого адресувалася і рідному Козятину для внутрішньо переміщених осіб.

Фідбеки та вдячність з фронту

– Збір нового вантажу до України розпочинається зі списку потреб, що ми отримуємо від наших українських друзів, у тому числі і від козятинської БО «Промінь сердець» та хмільницької «Наш виклик», – продовжує розповідь Дмитро Коваль. – Скажімо, були запити на дороговартісне військове обладнання: дрони, батареї до БПЛА, прибори нічного бачення, тепловізори, біноклі, хвостовики снарядів тощо. Останнім часом часто є запити на ліки та розхідний медичний матеріал (засоби дезінфекції, турнікети, перев’язувальні пакети і таке інше). Не припиняється і не меншає потреба на автомобілі.

Багатьох хлопців-військових, які шлють запити та отримують вантаж від українських вроцлавчан, козятинець Дмитро знає особисто, тому знаходиться з ними на постійному зв’язку. Часто отримує від них фідбеки: фотографії з отриманою допомогою (декілька з таких світлин, наданих особисто волонтером Дмитром Ковалем, ми використали у публікації) та щирі слова вдячності.

Допомога українським біженцям у Польщі

Слід зауважити, що пан Дмитро у Вроцлаві займається й іншими напрямками волонтерської допомоги, зокрема, пошуком житла та праці для евакуйованих українців. Від початку війни чоловік розмістив у Вроцлаві та інших містах Польщі понад 70 сімей, третина з яких – мешканці Козятина (правда, до сьогодні майже усі козятинці вже повернулися до рідного міста). Немало українок з дітьми, яким допоміг Дмитро Коваль, виїжджали з окупованих міст – Маріуполя, Донецька, Нової Каховки, Херсона тощо. Деякі добиралися у Польщу через безліч ворожих фільтраційних блокпостів та через територію Росії і Білорусі.

– Страшні історії, що почув від жінок, переповнені жахом очі дітей, що при різких звуках за вікном падають на підлогу та звикли жити без світла, яке вмикати навіть бояться, – це кожного разу ятрило душу і виривало серце, – ділиться пан Дмитро. – Хотілося кричати на весь світ про велике горе, яке лавиною накрило мою Україну. Але не відчував розпачу, адже знав, де я потрібен: усю свою злість спрямовував і продовжую направляти на збір чергового гуманітарного вантажу, на допомогу нашим ЗСУ на фронті. І не припиню це робити, доки останній рашист не забереться з моєї Батьківщини!

«Україна переможе!» – і це не просто патріотичний заклик, це – формула щохвилинної роботи на усіх фронтах нашої боротьби, у тому числі і на волонтерському.

Наталія ЗАЙЧУК

Фотографії  з особистого архіву Дмитра Коваля