Коли кожна хвилина – безцінна

Загальний стаж служби знаного не тільки на Вінниччині офіцера ДСНС України Дениса Добровольського – майже 19 років. Кожна хвилина його життя – як на робочому місці, так і за його межами – присвячена благородній справі порятунку людей. З початку активної фази московської навали, заступник начальника 4-ї Державної пожежно-рятувальної частини майор служби цивільного захисту Добровольський бере активну участь у волонтерському русі. Долати ж стресові ситуації та надмірні психофізичні навантаження офіцеру допомагають колектив підрозділу, родина та ряд улюблених занять (спорт, подорожування і рибна ловля).

У приміщенні пожежного депо на видному місці висить типовий розпорядок дня. Під час зустрічі із Денисом Ігоровичем попросив його трохи розповісти про будні його ДПРЧ-4, розташованої неподалік від універмагу, у самісінькому центрі Вінниці. Попри те, що кількість виїздів на виклики на порядок вища, ніж у будь-якому з районних центрів, розпорядок дня цієї частини нічим не відрізняється від інших підрозділів Служби порятунку. Щодоби о 8-й годині ранку, якщо немає виклику, як і в усіх ДПРЧ країни на службу заступають нові чергові караули (загалом у кожній частині їх по чотири). Ті бійці ДСНС, що напередодні цілу добу вартували безпеку і життя громадян, здають зміну – ті, хто приступають до чергування, перевіряють справність і комплектацію техніки й обладнання (приміром, апаратів захисту дихання), підписуються усі необхідні документи. У складі нового караулу кожний пожежник-рятувальник, зрозуміло, теж чергуватиме до 8:00 наступного ранку. Але у випадках, коли ускладнюється оперативна обстановка – виникають затяжні пожежі чи інші неординарні події – режим несення служби в частині може бути змінений, наприклад, доба через добу або через дві.

За словами Дениса Добровольського, чотири караули ДПРЧ-4 Першого державного пожежно-рятувального загону №1, що у Вінниці, мають по 10 чоловік. Після так званого розводу особовий склад, що заступив на службу, починає виконувати інструкції начальника караулу; згодом з 9-ї до 13-ї години відбуваються заняття в рамках службової підготовки. Обід триває з 13-ї до 14-ї години. Особовий склад готує страви самотужки, як правило, відповідно до черги. Вживання їжі зазвичай триває гуртом і практично завжди супроводжується (реалії рятувальників – авт.) обговоренням службових моментів. Після обіду заняття продовжуються, здебільшого в практичній формі.

Пожежники-рятувальники здійснюють відпрацювання планів та карток пожежогасіння на об’єктах, розташованих в районі виїзду підрозділу. На місці можливого виклику черговий караул вивчає територію, під’їзні шляхи, наявність та справність гідрантів. Моделюються ситуації щодо можливих надзвичайних подій, рятування людей та ліквідації пожеж та інших надзвичайних подій. Розклад є важливим документом, але якщо надходить виклик, усі штатні заходи терміново призупиняються. На збір та виїзд за сигналом тривоги бійцям ДСНС дається 45 секунд з моменту повідомлення. На те, щоб дістатися до місця надзвичайної події, враховуючи транспортні затори та неочікувані перешкоди (на кшталт неправильно припаркованих автівок, самовільних бетонних загороджень тощо) – до 10 хвилин.

Можна лише уявити, з якою інтенсивністю б’ється серце кожного бійця чергового караулу, коли лунає тривожний сигнал на виїзд. Як зазначає Денис Добровольський, кожен з хлопців ДПРЧ-4 зі свого досвіду знає, що на них може чекати будь-що… Від охопленого полум’ям газового балону (який потрібно буде виносити з будівлі, аби запобігти вибуху) до жахливих наслідків надзвичайних подій у вигляді поранених чи загиблих. Крім стресу, як звичайної реакції людини на тривогу, нерідко на місці виклику бійцям Служби порятунку «дуже допомагають» очевидці події. Останні часто не контролюють емоції, проявляють панічний настрій, а то й неадекватність поведінки. Такі «експерти», особливо з числа погорільців, підсвідомо тиснуть на рятувальників.

Навіть простим, здавалося б, використанням мобільного телефону у якості відеокамери: якщо раніше кожен намагався чимось допомогти пожежникам (хто відром води, хто лопатою піску, хто драбиною), то сучасний стандарт поведінки оточуючих – це фіксація події на мобільний телефон. Коментарі та поради таких горе-блогерів здатні довести до сказу будь-кого. Проте бійці ДСНС зобов’язані завжди чітко слідувати інструкціям та вказівкам начальника караулу, попри психологічний тиск невігласів і різноманітні провокації.

Слід зазначити, що особовий склад ДПРЧ-4 є, дійсно, злагодженим та досвідченим. Від покоління до покоління рятувальників з Пирогова, 4, передаються традиції та взаємодопомога. І не дивно, що саме тут постійно впроваджують у життя різноманітні новітні технології. З метою підвищення ефективності роботи не тільки свого підрозділу близько двох років тому Денис Добровольський із колегами розпочав розробку карти пожежних гідрантів. У застосунку Google-maps кожна людина може зареєструвати власний акаунт. Зараз цю можливість також використовують на робочих планшетах, закріплених за пожежними машинами. Спочатку Денис домовився з побратимами з інших пожежних частин Вінниці, аби ті визначили геолокації гідрантів у районах виїзду своїх підрозділів. Колеги з повагою поставилися до ініціативи офіцера: сфотографували кожен гідротехнічний пристрій.  Узагальнення даних та створення зазначеної карти тривало день у день протягом місяця. На неї не було витрачено жодної гривні.

Зараз програма, розроблена у ДПРЧ-4, неабияк допомагає рятувальникам. Особливо під час викликів за підвищеним номером, коли працювати доводиться  на новому місці, поза межами закріпленого району. На практиці все виглядає так. Поки бійці ДСНС слідують на місце виклику, радіотелефоніст попередньо з’ясовує місце розташування найближчих гідрантів. На моніторі комп’ютера червоним та синім кольорами позначені всі 1180 гідрантів, що розташовані в обласному центрі. Синій колір мають робочі пристрої, червоний – ті, що не відремонтовані власниками. За допомогою цього застосунку відшукати необхідне водогінне джерело вогнеборці тепер спроможні за лічені секунди. Дуже часто на люках, якими накриті гідранти, водії паркують власні автівки. Взимку все замітає снігом. Тому швидкий пошук пожежних гідрантів реально економить час – для збереження життя людини вагу має кожна секунда.

Рятувати ж Денису Добровольському доводилося не один раз. Найяскравіший приклад – пожежа в одній із дев’ятиповерхівок на вулиці Келецькій. Ще будучи начальником караулу ДПРЧ-1, він виїхав на місце надзвичайної події на чолі двох відділень. Осередок займання знаходився у підвалі споруди. Вхід туди був лише з під’їзду, а густий отруйний дим відрізав шлях мешканцям квартир на вулицю. У складі ланки газодимозахисної служби Денис Ігорович забезпечив порятунок 12 осіб. Керівництво ДСНС високо оцінило мужність і рішучість офіцера. Згодом його було нагороджено нагрудним знаком «За відвагу в надзвичайній ситуації».

Розпитуючи нашого 35-річного героя про особисте життя, дізнався, що народився він у Козятині. Батько Ігор Юрійович – уродженець Чернігова, тому перших п’ять років життя хлопчик провів у цьому мальовничому й одному із найдавніших міст країни. Коли родина повернулася на Вінниччину, до козятинської четвертої школи пішов одразу у другий клас. У свої шість років Денис чудово склав іспит із навчальної програми першого класу. Навчався відмінно, був членом театрального гуртка, у позаурочний час займався Шотокан карате. Прабабуся Ганна прищепила любов до риболовлі, та й зростав хлопець фактично біля озера. Чи не щодня чередував важку працю (рідні мали велике господарство) із можливістю відпочити на березі водойми із вудкою у руках. Згодом все переросло у захоплення з елементами ремесла: рибу навіть став потроху продавати, щоб підправити скрутне сімейне становище. Мама, викладач хімії, всіляко підтримувала сина у його захопленнях та стремлінні бути в усьому першим. А Денис, у свою чергу, пишався, що свого часу Тетяна Миколаївна була удостоєна звання «Учитель року», і завжди дослухався до її порад.

Після завершення школи у 2003 році поступив до Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля (закінчував навчальний заклад уже як академію). Присягу на вірність народові України приймав у 15 років (усі курсанти – в 16), що було чи не вперше в історії вишу. Керівництву довелося навіть писати окремого листа на Міністра МНС, аби це дозволили. Під час навчання брав активну участь у громадському житті навчального закладу: зокрема, грав на гітарі у вокально-інструментальній групі, а також в естрадно-духовому оркестрі.

Зі спеціальністю «Пожежна безпека» згідно із розподілом потрапив до інспекції державного пожежного нагляду ДПРЧ-1 м.Вінниці. Коли в МНС було створено Управління Держтехногенбезпеки у Вінницькій області, опинився на посаді фахівця відділу зі зв’язків із громадськістю. За участю Дениса Добровольського було випущено на лінію спеціальний агітаційний тролейбус, що кілька років нагадував жителям Вінниці про необхідність дотримання правил безпеки життя.

П’ять років офіцер віддав службі начальником караулу ДПРЧ-1. За плечима рятувальника і ліквідація наслідків НС на військовому арсеналі у Калинівці, і безліч інших складних та надзвичайних подій. Окремо запам’яталася ДТП, яка сталася у лютому 2019 року в районі Західного автовокзалу. Тоді мікроавтобус налетів на вантажівку, внаслідок чого на місці пригоди загинуло троє громадян Молдови, а ще трьох було госпіталізовано. Тіла загиблих і травмованих людей вирізали гідравлічними ножицями із здеформованого під час аварії кузова автівки.

На посаді заступника начальника ДПРЧ-4 Денис Ігорович проходить службу з 2019 року. Було всякого, але найжахливіше, що пригадується офіцерові – недавній ракетний обстріл рашистами площі Перемоги. Чергування ніс другий караул підрозділу. Дізнавшись про виклик на будинок побуту «Ювілейний», майор Добровольський одразу ж вирушив до місця надзвичайної ситуації. Пригадуючи події 14 липня, рятувальник із сумом розповідає, що він і підлеглі йому бійці ДСНС живих людей під завалами вже майже не знаходили. Частину травмованих евакуювали з місця пожежі колеги-рятувальники ДПРЧ-2. Іншим потерпілим на той момент вже вдалося самотужки вибратися з пекла. Однак Денис разом із колегами не припиняли пошуки, продовжували виносити на ношах тіла лише загиблих людей…

Потім отримали завдання з ліквідації пожежі, яка охопила кіноконцертну залу Будинку офіцерів. Встановили лафетний ствол у внутрішньому дворі, розтрощеному вибухами. У складі ланки газодимозахисників Денис працював на автодрабині ліворуч від центрального входу до будівлі. Було надзвичайно складно і нестерпно: кілька годин боролися з вогнем за умов високої температури повітря, працюючи на висотах, в апаратах захисту дихання.

У Дениса Ігоровича Добровольського є ще один фронт боротьби із московською ордою. Коли трапляється вільна хвилина, він використовує її для координації допомоги Збройним Силам України та рідній Службі порятунку.

Ще до початку в країні активних бойових дій Денис Добровольський під час чергової подорожі потрапив до Люксембургу. Звісно ж, було цікаво дізнатися про будні тамтешніх пожежників-рятувальників. Навіть не думав, що невимушене спілкування з іноземними колегами англійською незабаром стане в нагоді. Після лютневих подій про нього не забули. Денис одразу ж написав друзям, щоб посприяли у зборі допомоги українським рятувальникам. Напевно, вперше в історії стосунків вінничан з Великим Герцогством підготували відповідний лист, паралельно розшукали у Люксембурзі волонтерів. Виявилося, що у жінки, з якою велася переписка, чоловік працює у місцевій пожежній частині. Від імені керівництва Служби порятунку області звернулися до органів влади Люксембургу. Неочікувано швидко зібрали від комуни необхідну допомогу. Інші волонтери підставили плече, аби доправити гуманітарний вантаж від Amicale Pompjeeën Ettelbréck (80 курток, 32 комплекти бойового одягу, 118 касок тощо) до Вінниці. До речі, новісіньке пожежне взуття, вартістю понад 8 тисяч євро, було спеціально закуплено на зібрані жителями герцогства кошти. Співпраця із зарубіжними колегами триває і далі. Так, днями вінницькі рятувальники отримали допомогу ще на 3 тисячі євро – ліхтарі, генератор для частини, ліжка та матраци.

І навіть власне хобі наш герой поєднує із допомогою українським воїнам. Ще у 2010-му році Денис Добровольський вступив до Вінницької обласної федерації риболовного спорту, був членом збірної Вінницької області. Багато разів перемагав на всеукраїнських змаганнях. А в 2018 році вирішив розвивати цей вид спорту, створивши за підтримки партнерів та спонсорів два окремих турніри – Аматорську лігу (під егідою клубу «Флагман») та PikeMania. Останній вважається другим за рівнем після столичних змагань любителів риболовлі.

27 серпня разом із друзями-колегами (офіцери Дмитро Назаренко та Олег Чепелюк) взяв участь у першому Благодійному фестивалі на підтримку ЗСУ. За звання кращого риболова між собою змагалися 52 учасники з різних куточків країни. Денис виборов перше місце.

Один із учасників турніру, який вже вирушив боронити нашу країну на передовій, передав побратимам зібрані організаторами змагань (магазин «Перекат») понад 9 тисяч гривень. Іншу частину акумульованих коштів через волонтерів також буде направлено захисникам Батьківщини.

За умов такої активної життєвої позиції Денис Ігорович є люблячим чоловіком та батьком. Дружина Тетяна, з якою познайомився ще першокурсником, народила нашому рятувальнику двох чудових синів – Іллю (12 років) та Нікіту (4 роки). Старший є справжньою втіхою родини, зокрема у спорті: наразі хлопчик є багаторазовим чемпіоном України з кікбоксингу та таеквон-до, а також переможцем багатьох міжнародних турнірів, зокрема і у Будапешті. Зараз Ілля Добровольський є членом збірної України з кікбоксингу. У жовтні цього року відстоюватиме честь нашої держави на Чемпіонаті світу у Туреччині.

Олександр КУТОВИЙ